Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Засвідчення 📚 - Українською

Читати книгу - "Засвідчення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Засвідчення" автора Джефф Вандермеєр. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:
більш природним, можливо, тому, що елемент театральності — розгром та вивертання собачого корму на бордюрі хідника — не мав на увазі привертання чужої уваги. Другий скейтбордист ішов геть — та повертався кілька разів, але Керманич не бачив, щоб він передавав іншим двом наркотики, їжу або гроші. Можливо, він на секунду відвідав міські нетрі, або стояв на стрьомі в якогось більшого цабе злочинного світу, або був спостерігачем від його матері, частиною несподіваної сцени, але ні. Або, можливо, нічого не було, окрім трьох людей, які знали одне одного й допомагали одне одному, і просто їм не таланило.

Річ у тім, що, так довго лишаючись на одному місці й спостерігаючи, ти починаєш відчувати, нібито й за тобою спостерігають, а отже, його й не вразило, коли задзеленчав мобільний телефон. Це був той дзвінок, на який він чекав.

— Я розумію, що ти погано поводився, — сказала вона.

— І тобі привіт, мамо.

— Ти й зараз кипиш? Розмовляєш надто грубо.

— Зі мною все гаразд. Я цілком себе контролюю.

— Тоді чому здається, що у тебе проблеми з головою? — Це було сказано жвавим професійним тоном, яким вона маскувала емоційність. Відчуття, що вона «напоготові» з ним, як і з будь-яким іншим агентом під час свого спілкування.

— Я вже викинув цей телефон, мамо. Тому й не гадай, аби знову запустити Голос. — Якби вона подзвонила вчора, він би на неї накричав.

— Ми завжди можемо знайти тобі ще один.

— Питай швидко, ма! — Вона ненавиділа ці слова — «мама», «ма’», — ледве терпіла «матір», віддала б перевагу прізвищу — Сіверенс, хоча він — її улюблений одинак-пестунчик. Це він знав. — Якби ви посилали когось до небезпечної експедиції — скажімо, до Південного Округу, — як би ви зберігали їхній спокій протягом поїздки? До важелів якого типу ви б удалися?

— Звичайні, аякже, Джоне. Хоча не певна, що мені подобається твій тон.

— Звичайні? От як гіпноз, заздалегідь підкріплений умовними рефлексами з Центру? — Він вимовляв це таким низьким, спокійним тоном, як тільки міг, хоча й бажав зірватися. Йому подобався шинквас цієї кав’ярні. Йому не хотілося, щоб його попросили покинути це помешкання.

Павза.

— Це могло бути задіяне в грі, але тільки з жорсткими правилами і гарантіями — і тільки в неспростовно-найкращих інтересах самого суб’єкта.

— Суб’єкт може захотіти право вибору. Суб’єкт, можливо, не захоче бути дурним. — Суб’єкт, можливо, захоче знати, що його сподівання, бажання та імпульси — це точно його визначені сподівання, бажання та імпульси.

— Суб’єкт може не мати даних або перспектив бути залученим до цього рішення. Можливо, суб’єктові потрібні щеплення, вакцина.

— Проти чого?

— Проти безлічі речей. Хоча якби з’явилися перші ознаки чогось серйозного, ми б негайно витягли тебе й послали туди команду.

— Ознаки чого? Що, на вашу думку, серйозне?

— Будь-що, що може статися.

До сказу доводить це затемнення, як завжди. Ухвалення рішень за нього, як завжди. Тепер він скеровував у потрібне річище і гнів та роздратування свого батька, як і власні емоції, привиди стількох суперечок за обіднім столом чи у вітальні. Він вирішив перенести розмову на вулицю, і, зрештою, став на початку алеї ліворуч од кав’ярні. Там гуляло небагато людей — більшість, певно, досі були в церкві або вживали наркотики.

— Джек казав: якщо ти не даси оперативникові потрібної інформації, то це все одно, що одчикрижити собі ногу, — мовив він. — Накрилася ваша операція.

— Але твоя операція не накрилася, Джоне, — мовила вона з деяким притиском. — Ти досі там. Ти досі на зв’язку з нами. Нікуди ми звідси не йдемо.

— Гарний пунктик, окрім того, що, про мене, «ми» не означає Центр. Про мене, ти маєш на увазі якусь фракцію у межах Центру, а не щось ефективне. Ваш Голос накоїв лиха, намагаючись прибрати заступницю директора. Дай їй ще тиждень, і я стану адміністративним помічником Ґрейс. — Чи питання було тільки в тому, аби витратити забагато уваги й часу на Ґрейс?

— Там немає жодних фракцій, лише Центр. Голос перебуває під великим тиском, Джоне. Наразі навіть під іще більшим. Як і ми всі.

— Та де в дідька «немає фракцій»! — Тепер він був Джеком, якого важко збити з теми. «Та де в дідька немає!». «Та якого дідька немає». «Та якого дідька ти кажеш».

— Ти не повіриш мені, Джоне, але я була прихильна до тебе й виявила люб’язність, вирядивши тебе саме до Південного Округу.

Усі позабували, що означають слова прихильність і люб’язність. Спочатку Вітбі, потім Ґрейс, тепер — його мати. Він не довіряв собі, тому й не озвався.

— Багато хто повбивав би інших заради цієї посади, — сказала вона.

Йому й на це не було що відповісти. Доки вони розмовляли, та жінка зникла, і перед вітриною крамниці стало порожньо. Раніше, во дні они, цей магазин спиртних напоїв був універмагом. Ще задовго до побудови Гедлі тут було тубільне поселення, на березі річки — батько йому розповідав, і руїни цього селища теж лежали під фундаментом, де фасад алкогольної крамниці.

А ще внизу, під магазином, — вапняковий лабіринт, де звиваються водотоки, де вузькі печери та сліпі раки-альбіноси, а також — люмінесцентні прісноводні риби. В оточенні залишків безлічі істот, засипаних ґрунтом, причавлених підвалинами будинків. Чи не так розуміє біологиня вулицю — що б вона побачила? Либонь, вона побачила б також і можливе майбутнє цього місця: магазин спиртних напоїв руйнується під тягарем виноградних лоз і погодних катаклізмів, нагадуючи пологий, укритий мохом пагорок біля Нуль-зони. Утрата, за якою можна не сумувати. Чи вона б сумувала?

— Джоне, ти тут?

А де ще йому бути?

Тривалий час Керманич підозрював, що його мати взяла ще когось під своє крило, якогось протеже — це здавалося майже неминучим. Когось виліпленого, як скульптура, навченого й видресированого для виправлення різноманітних помилок, скоєних Керманичем. Ця думка виникала знов і знов, коли він почувався в особливій небезпеці або особливо беззахисним, вразливим, а іноді — просто тому, що це корисна розумова вправа. Тепер він намагався візуалізувати цього ідеально випещеного протеже, як той заходить і забирає від нього Південний Округ. Що б ця особа зробила інакше? Що б ця особа зробила саме зараз?

Тим часом його мати говорила далі, занурюючись у словоблуддя, яке нагадувало брехню.

— Але я переважно закликала до оновлення, щоб побачити, чи гадаєш ти, що у тебе є певний прогрес, — спроба матері зламати його мовчання вибаченнями. З невеличким акцентом на слові «прогрес».

— Ти точно знаєш, як це відбувається. — Голос розповідав їй усе, що Сам знав, аж

1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвідчення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засвідчення"