Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Дзвінок Дерека нагадав про те, що сьогодні було чергове судове засідання, про яке я благополучно забула. З колишнім чоловіком ми не спілкувалися деякий час і я, занурена у смутку і печаль, а після - в немислиме щастя, відсунула власний заміжній статус і ставлення до цього на задвірки свідомості. Приготувавшись до чергового потоку лайки, я натиснула на дозвон.

- Здрастуй, Дерек, - видихнула в трубку.

- Мабуть святкуєте перемогу зараз? - закричав він.

- Що ти маєш на увазі? - я зменшила гучність динаміка, і опустилася в крісло.

- Якщо думаєш, що так легко відбулася, то глибоко помиляєшся, Вікі. Пам'ятай про це, - і відключився.

Відразу після цього зателефонував вже мій адвокат. Ледве я відповіла, чоловік барвисто і емоційно почав розписувати те, як саме проходив суд, фіналом якого стало рішення про розірвання шлюбу. Не зважаючи на цілковите сум'яття почуттів, мозок примудрявся відзначати чисту схему, що ідеально спрацювала. А також хто саме стояв за цим насправді. Валерій Кирилович і сам не приховував розуміння наявності «допомоги ззовні», але особливо не загострював на цьому увагу. 

В кінці розмови, вірніше свого монологу, він пообіцяв передати папери відразу після повернення до Києва, гаряче привітав і попрощався.

Хвилину я просто сиділа, дивлячись як темніє і гасне екран смартфона. Нездатна охопити розбурханою свідомістю отриману новину. Я вільна. Вільна! 

Узи, за допомогою яких я безуспішно намагалася вилікувати рану в серці, залишилися в минулому. Досконала помилка тепер виправлена. Я і Дерек, якому я щиро бажала щастя, можемо його знайти. Можливо зможемо навіть з часом забути погане, залишивши в пам'яті лише найкращі моменти цих років і заберемо їх у нові життя, яке проживемо з іншими. Довго і щасливо.

- ….в порядку? - виявляється, бос стояв навпроти і щось казав, а я а ні слова не почула.

- А ... так, вибачте, Дмитро Сергійович, - я схопилася з крісла. - Я ... просто ... Тільки но дізналася, що розлучена, - ледь тримаючись на неслухняних ногах, взутих в незмінні шпильки, нервово сказала.

- Мені дуже шкода, - невірно все витлумачивши, промовив чоловік. - Але коли закривається одні двері ...

- Та ні ж, я хотіла цього. Дуже, - я ледь втрималася, щоб не обійняти його.

- Он як, - він широко посміхнувся. - Тоді вітаю. І можеш бути вільна на сьогодні. На честь такого приводу ....

- Велике спасибі.

Посміюючись, бос спостерігав за моїми квапливими зборами. Попрощавшись, я випурхнула за двері. На вулиці зібралася телефонувати Артему, але хоч до кінця робочого дня залишалося ще дві години, він уже чекав на мене.

- Тебе звільнили? - з лукавою посмішкою запитав чоловік, коли я наблизилася.

- Я вільна, Артем! - вигукнула я і по-дитячому застрибала на місці. - Ми з Дереком розлучились!

Сміючись, він підхопив мене на руки і крутнув в повітрі. А мені на розум знову прийшла очевидність його участі в цьому і її можливі наслідки. Від цього скажена радість миттю змінилася занепокоєнням. Відчувши зміну мого настрою, Артем поставив мене на асфальт і заглянув в обличчя.

- Тільки не кажи, що шкодуєш про це, - абсолютно серйозно промовив чоловік.

- Це ж ти влаштував, вірно? Артем, благаю, скажи, що ви не зробили нічого протизаконного!

- Суддя випадково дізнався, що у якоїсь особи є докази того, що він відмиває бабло... Так ти не відповіла: шкодуєш чи ні?

- Господи, ні, звичайно, Артем, - я стукнула його в груди. - Продовжуй!

- Що продовжувати - на цьому все. У нього не було виходу окрім як сфабрикувати рішення і підрихтувати потрібні пункти. З Валериком обговоріть на своєму на пташиному, бо я ж у цьому ні бум-бум.

- Повірити не можу!

- Повір - нікуди тобі від мене не подітися, - він поцілував мене в губи і притиснув до себе. 

Будь ласка, нехай так і буде. Нехай ми ніколи і нікуди один від одного не подінемося.