Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

40
0
23.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Артур Ллевелін Мейчен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 140
Перейти на сторінку:
страх упереміш із цікавістю. У моїй пам'яті зринули чудернацькі символи, змальовані зі скелі, достоту такі, як на старовинній печатці, а разом з ними й фантастичні казки латинського географа. І якщо за кадром не було сценариста, що упорядковував усі ті химерні події з неабияким хистом, то я ні краплі не сумнівалася в тому, що стала свідком чогось, що ніяк не входило в рамки звичного плину життя. День за днем я спостерігала за професором Ґреґґом. Він ішов по гарячих слідах, а завзяття, якому він не знаходив застосування, пожирало його зсередини. Вечорами, коли сонце перекочувалося за вершечок гори, він походжав терасою, втупивши очі в землю, тимчасом як над долиною туман наливався молоком, тихий вечір доносив далекі голоси, а блакитний димок рівним струменем здіймався із ромбоподібного комина сірого будиночка фермера — все, як того ранку, коли ми сюди приїхали. Як я вже казала, в мене була натура скептика, і хоча я мало що, а то й зовсім нічого, не розуміла, в мені оселився страх, і я марно повторювала собі наукові догми, що все в житті матеріальне і що у всесвіті немає нічого незвіданого навіть за найбільш дальніми зорями, де надприродне може знайти свою точку опори. А тоді я подумала, що матеріальне таке ж страшне й незбагненне, як духовне, що наука сама по собі не робить нічого, окрім як тупцює на порозі, ледь вихоплюючи кутиком ока дива задзеркалля.

Бувають такі дні, що вирізняються з-поміж інших зловісним червоним маяком — передвісником прийдешнього лиха. Одного такого дня я сиділа на лавочці в саду й дивилась, як хлопчина Кредок прополює якісь рослини, коли раптом стрепенулася від різкого звуку, схожого на рев дикого раненого звіра, й була невимовно шокована, коли побачила, як бідолашний хлопець скрегоче зубами й здригається всім тілом, ніби пронизаний електричним струмом. На його вустах виступила піна, а обличчя опухло й потемніло, перетворившись на потворну людську маску. На мій пронизливий лемент прибіг професор Ґреґґ. Коли я вказала йому на Кредока, хлопчина, здригаючись у конвульсіях, впав ниць і лежав на мокрій землі, звиваючись усім тілом, наче ранена змія, а з його вуст долинали якісь страшні хрипкі та свистячі звуки. Він немов говорив на якомусь жахливому діалекті, вибльовуючи слова чи щось схоже на слова, що могли належати до мови, тисячоліттями мертвої й похованої глибоко в нільському мулі або в найвіддаленіших куточках мексиканських лісів. На якусь мить, поки в моїх вухах усе ще лунав той нелюдський крик, мені раптом сяйнуло, що це, мабуть, голос самого пекла, і, скрикнувши знову, я побігла геть, вражена до самих глибин своєї душі. Я бачила обличчя професора Ґреґґа, коли він схилився над нещасним хлопцем, щоб підняти його, і мене збентежили той запал і хвилювання, що проступили на професоровому обличчі. Зачинившись у себе в кімнаті з наглухо заштореними вікнами й обхопивши лице руками, я почула внизу важкі кроки — пізніше мені сказали, що професор Ґреґґ заніс Кредока до себе в кабінет і замкнув двері на ключ. Я вловила приглушені голоси і затремтіла від думки про те, що могло коїтися всього за кілька футів від того місця, де я перебувала. Мені хотілося вибігти на сонячне світло, втекти до лісу, але я боялася побачити страшні речі, що могли трапитися дорогою. Врешті, гарячково вхопившись за ручку дверей, я почула, як професор Ґреґґ весело гукнув мені:

— Усе гаразд, міс Леллі, — сказав він. — Бідолаха вже оклигав. Я подбаю про те, щоб він залишився тут на ніч. Можливо, я зможу йому чимось зарадити. Звісно, — визнав професор, — видовище було не з приємних, тож не дивно, що ви так злякалися. Будемо сподіватися, що добра їжа допоможе поставити його на ноги, та боюсь, його не можна цілком вилікувати, — в його словах вчувався тамований сум, з яким говорять про невиліковну хворобу, та разом з тим я бачила захоплення, що нуртувало в ньому й намагалося знайти словесне вираження. Це ніби дивитися на прозору, нерухому морську гладінь і бачити під її поверхнею вируючі глибини. Мені було страшенно неприємно, що чоловік, який так великодушно порятував мене від голодної смерті й виявив себе людиною, сповненою доброзичливості, жалю й турботи, міг так швидко стати на бік демонів, впиваючись стражданнями хворого ближнього свого. Я билася над загадкою такої поведінки професора, але не знаходила й натяку на можливе рішення. У плутанині таємниць і суперечностей не було нічого, що б мені допомогло, і я замислилась, чи, бува, не надто дорого заплатила за порятунок в молочній імлі лондонських околиць. Я натякнула про це професорові й не прохопилася більше ані словом, та він зрозумів, в якому збентеженні я перебувала. Однак я відразу ж пошкодувала про сказане, побачивши, як його обличчя спотворилося від болю.

— Люба міс Леллі, — сказав він, — ви ж не надумали нас покинути? Ні-ні, ви не посмієте цього зробити. Ви й гадки не маєте, як я на вас покладаюся і з якою впевненістю рухаюся вперед, знаючи, що ви поруч, наглядаєте за моїми дітьми. Ви, міс Леллі, мій ар'єргард, тому що моє теперішнє заняття не зовсім безпечне. Ви ж не забули, що я сказав вам того ранку, коли ми сюди приїхали? Я давно і твердо вирішив стулити вуста, щоб не висувати неперевірених гіпотез і не робити жодних припущень, і готовий буду говорити лише тоді, коли матиму у своєму розпорядженні беззаперечні факти, такі ж неспростовні, як докази в математиці. Добре подумайте, міс Леллі! Я б і на мить не затримав вас тут проти вашої волі, та все ж, скажу вам відверто, я переконаний, що наразі ваше місце саме тут, серед лісу.

Мене зворушило його красномовство, а пам'ятаючи про те, що цей чоловік врятував мені життя, я присяглася служити йому вірою та правдою.

Через кілька днів до нас завітав пастор нашої церкви — маленької такої церквиці, простенької, але похмурої та химерної, що стояла на самому березі річки, споглядаючи її припливи та відпливи, і професор Ґреґґ з легкістю переконав його залишитися на вечерю. Містер Мейрік належав до давнього роду сквайрів, чий старий маєток височів поміж пагорбів за сім миль звідси, і, вкорінений у цю землю, пастор був живою скарбницею усіх старих забутих звичаїв і легенд села. Своєю трохи чудернацькою, але доброю вдачею він завоював прихильність професора Ґреґґа. Настав час посмакувати сиром, а вишукане бургундське вино вже вдарило в голову, і

1 ... 57 58 59 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"