Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    Фані та Павло кинулися вивчати, що писали різні ресурси. Тітонька Квітка сиділа та дивилася у вікно. Всі жертви у цій справі були молодші за неї.

    На одному ресурсі писали, що письменнику раптово стало зле. Судячи всього, він помер від серцевого нападу. В іншому писали, що в нього запаморочилася голова і він впав з карети. В третьому - було відео.

     Та русява дівчина, яку бачили Павло та Фані  в ювелірній крамниці, плакала і розповідала, що вони з паном Трістаном вирішили оглянути центр Києва з оглядової карети. Це було дуже романтично. Аж раптом, він почав задихатися, його тіло смикнулося, і він помер. Здається, дівчина дійсно була засмучена, бо її не турбувало, що її туш потекла, з носа немов водоспад спадали шмарклі, а оператор знімає її не з дуже вдалого ракурсу.

    - Ми були з ним заручені, - сказала дівчина, яку звали Вероніка Шайбле. Оператор навів камеру на руку дівчини показав перстень із великим діамантом.

    - Ось таку каблучку ти мав купити для Фані, - тицьнула пальцем в екран ноутбука тітка Купер. – І це він ще бідний - на банківському рахунку має, тобто мав, півтора мільйона.

    - Звідки Ви знаєте? – Здивувався Павло.

    - Бо ми шукали для Фані мільйонера, - пояснила тітка Квітка. Фані зітхнула.

    - І як? Знайшли? – Обережно запитав все-ще-наречений.

    - Вона вбила в свою дурну голову, - пожалілася пані Купер, - що їй мільйонер не потрібен, а потрібен, я навіть не знаю, як людина при здоровому розумі може таке казати, що їй потрібен - ти.

     - Феофаніє, - звернувся до нареченої Павло. – Ми все-таки укладемо шлюбну угоду. – Тітка Квітка здивовано підняла брови. – У ній ми заприсягнемося спілкуватися із тітонькою Квіткою лише на Різдво, Великдень, Новий рік та на її День Народження.

   - Я заповім все своє майно Софійці.

   - Ви казали, що вже заповіли, - сказав Павло. – Але ми відкриті до обговорення. Скажімо, за зустріч з нами, чи одним з нас, Ви виплачуватимете нам сто тисяч.

    - Невдячний адвокатишко, - заявила старенька. – І це після того, як я вас познайомила.

    - Що відбувається, - крутила головою Фані. – Це лише я збожеволіла, чи ви вдвох?

    - Не звертай увагу, - сказала тітка Купер. – У нашої родини специфічне почуття гумору. А Павлу не подобається, коли я очорнюю його ім’я. Але ж я заради нього стараюся. Ти повіриш, що він злий і не хороший, а потім виявиш, що він янгол у людській подобі.

    - Це, якщо Феофанія після Ваших «добрих дій» не втече від мене на інший континент. Щось є в базі по тій Віолетті?

    - Любий, - сказала Фані. – Віолета, це - ти. А наречену пана Трістана звати Вероніка. Хоча дивно, що не Ізольда. Вона з Білгород-Дністровського, тут живе у тітки. Їй 22 роки. Судимостей та позашлюбних дітей немає. Має диплом перекладача з англійської та французької.

    - Тоді завтра спробуємо зустрітися з нею. Їжа ще залишилася?

    - Ми на твою думку стадо голодних слонів, чи бегемотів? – Запитала сердита тітка Квітка.

    Вони проїздили (вірніше проповзали, бо в понеділок у Києві жахливі затори, зрештою, як і в інші дні)  повз той готель, де Фані та пані Купер жили перші десять днів знайомства. Перед готелем стояли свічки, квіти та іграшки. А ще портрети якоїсь жінки, чиє обличчя здавалося Фані знайомим.

    - Що відбувається? – Запитала дівчина. Павло поглянув у той бік.

    - Схоже, хтось помер. Це ж та співачка. Ніта, Нота, щось таке. Її тітонька Квітка любить. Вони з Софією ходили на її концерт в штатах.

    - Зараз, - Фані загуглила. Точно! «Аніт Сірк». – Це - Аніт Сірк. І вчора на концерті, - додала ошелешена дівчина, - на неї впав прожектор.

    - Тільки не кажи мені, - відповів не менш ошелешений Павло, що вона теж була у базі цього Ліхтаря.

     - Я її не бачила. Тож, може це геть інша справа, - вона задумалася. – Щось таке крутиться в голові. Точно! З нею був хлопець. Я тоді ще подумала, чи не жиголо він.

    - Де був? – Не зрозумів наречений.

    - Вона була з нами в цьому готелі. Ще щось казала, що у нас невідповідний одяг. А тоді поправляла краватку якомусь молодику. Він, - дівчина задумалася, - здається він був схожий на того футболіста, але менш впевнений у собі.

     - На вбитого?

     - Ні, на того який зараз є один з двох найвідоміших.

     - Вибач, але я й гадки не маю про кого ти.

    - Ти ж знав про того, з хворим серцем. Ти ж ще Тетянці щось казав.

     - Мій тато любить сокер, тобто футбол. А Йохан Кройф улюблений футболіст тата. До речі, вони з мамою думали, чи не оселитися в Україні. Стати європейцями. Але побачили, яка у вас корупція і вирішили, що нам з Зоєю буде краще в США.

     - Тоді, мені треба запитати тата. Він у мене футбол, тобто, як ви кажете, сокер, дивиться.

     - Але ти того хлопця впізнаєш? – Уточнив пан Сміт.

     - Думаю, так. Якщо він буде в тій базі. А от якщо треба буде обирати з декількох схожих людей, ну знаєш, як у фільмах, то мабуть - не впізнаю.