Читати книгу - "Улісс"

— Слава бурам!

— Слава Де Вету{329}!

— Чемберлена на гілляку!

Дундуки: зграя щенят, що дзявкають до нестями. Вінегар Гілл{330}. Оркестр цеху маслоробів. А за кілька років половина з них уже стануть суддями або урядовцями в державних установах. Розпочнеться війна, і всі бігом до війська — ті самі, що ладні були хоч і на смерть заради{331}.

Ніколи не знаєш, з ким ти говориш. Корні Келлегера манить приклад Гарві Даффа{332}. Як і того Пітера чи Деніса чи Джеймса Кері, який виказав непереможних. Член муніципалітету. Підбивав молодь, щоб вони прилучалися до справи. І весь цей час отримував у лапу від таємної поліції. Потім його кинули як непотріб. Зрозуміло чому ці нишпорки в цивільному завжди заграють із служницями. Того, хто постійно ходить в уніформі, розпізнати не штука. Спочатку полялякати з нею біля чорного ходу. Трохи полапати. Тоді наступний крок. А хто він такий той чоловік, що знай навідується до вашої хати? А хазяйський хлопець, що він каже? Піддивляється в замкову шпарину. Підсадна качка. Розпалений юний студент блазнює, крутячись біля її пухких рук, а вона прасує білизну.

— Це ж твої, Мері?

— Та не ношу я такого… Одчепіться, а то розкажу про вас вашій мамі. Вернулися додому аж під ранок.

— Грядуть великі переміни{333}, Мері. От скоро сама побачиш.

— То й тіштеся собі з вашими великими перемінами.

Так само вони і з барменшами. І з продавщицями в тютюновій лавці.

Джеймс Стівенс придумав найкраще. Він їх добре знав. Осередки з десяти членів, кожен може виказати тільки своїх. Шінн Фейн. Позадкуєш — тебе заріжуть. Невидима рука{334}. А залишишся — розстріляють. Дочка тюремного ключара допомогла йому драпонути з Ричмонда, потім у Ласк і гайда далі. Зупинився в готелі «Букінгемський палац», під самим їхнім носом. Ґарібальді.

Треба щоб він усіх приваблював. Парнелл. Артур Гриффіт хлопець хоч куди, а от люд його не сприйме. Йому любо слухати балаканину про наш рідний милий край. Коли всяку бридню верзякають. Як у буфеті дублінської хлібопекарні. Дискусійні клуби. Що республіканський лад це найкраща форма правління. Що мовне питання треба вирішити перш, ніж усі економічні проблеми. Нехай ваші дочки приваблюють їх до вашого дому. Гойно частуйте їх наїдками і напоями. На Михайла смажену гуску. Ось вам ласий кусень м’ясця з приправами. Полийте його гусячим жиром, поки він не охолов. Ненаїджені ентузіасти. Скибка хліба на пенні{335} і марш за оркестром. Тому, хто краяв хліб, ані крихти. Думка, що найсмачніша підлива дістанеться комусь іншому. Почуваються зовсім як удома. Дайте-но оті абрикоси, чи то пак персики. Цього дня вже не довго чекати. Сонце гомруля встає на північному заході.

Він ішов, і за кожним кроком усмішка зникала з його обличчя, а тим часом на сонце насувалася темна хмара, затінюючи строгий фасад Триніті. Один за одним під’їздили трамваї і від’їздили, подзвонюючи. Слова ні до чого. Усе йде своїм звичаєм, день за днем: поліцейські крокують туди й сюди, трамваї котяться до нас і від нас. Ті двоє психів швендяють вулицями. Дігнем врізав дуба. Майна Пюрфуа-Чистовір із набухлим черевом стогне на ліжку, щоб із неї витягли дитя. Щосекунди хтось десь народжується. Щосекунди хтось інший помирає. Відколи я годував птахів, минуло п’ять хвилин. Ґиґнуло їх аж три сотні. Інші три сотні народилися, з них змивають кров, усі вони обмиті кровію агнця, репетують уа-а-а-а.

Люду щезне сила-силенна, натомість прибуде сила-силенна іншого, щезне і цей: потім інший прибуде і щезне теж. Будинки, ряди будинків, вулиці, милі й милі бруківки, купи цегли, каміння. Переходять із рук у руки. Цей господар, інший. Як то кажуть, домовласник вічно живий. Одного звільнили, і враз його заступає інший. Купують майно за золото, а все золото лишається у них. Щось вони тут шахрують. Згуртувалися в містах і вичікують віками. Піраміди в пісках. Будували на хлібі й цибулі. Раби. Китайську стіну. Вавилон. Лишилися здорові каменюки. Круглі вежі. Решта це сміття, розлогі передмістя, поспіхом споруджені хати. Будинки Кервана{336} із шлакобетону. Хіба що переночувати.

Кожен із нас це ніщо. Настала найгірша пора дня. Життєва снага. Хмуро, смутно: ненавиджу цей час. Почуваюся так, наче мене розжували й виплюнули.

Будинок ректора. Високоповажний доктор Лоссос: консервований лосось. Добре він там законсервований. Не жив би я в такому будинку, хоч би мені й приплатили. Сподіваюся, у них сьогодні є печінка з беконом. Природа не терпить порожнечі.

Сонце поволі виповзло з-під хмари й засяяло на срібних виробах, виставлених на тім боці вулиці у вітрині крамниці Волтера Секстона, повз яку саме проходив Джон Говард Парнелл{337}, засліплений яскравим сонячним світлом.

Оце він і є: рідний брат того. Схожий на нього, як викапаний. Його обличчя ввижається постійно. Саме зараз випадковий збіг. Сто разів буває, що ти думаєш про людину, а її не зустрічаєш. Простує, як уві сні. Ніхто його не впізнає. Напевно, сьогодні засідання муніципалітету. Кажуть, що, відколи став церемоніймейстером, він ні разу не надягав своєї уніформи. А Чарлі Булджер завжди бундючився, появлявся в трикутному капелюсі, напудрений і поголений. Подивіться, який у нього пригнічений вигляд. Видно, не на ту ногу встав. Під очима мішки як у привида. У мене досада. Брат великої людини: брат свого брата. На коні магістрату він би виглядав як картинка. Піде у клуб, може, вип’є кави, пограє в шахи. Для його брата люди були пішаками. Використав і хай ідуть к бісу. Боялися сказати хоч півслова супроти. Заморожував їх усіх своїм холодним поглядом. Безвідмовно діяло одне: його ім’я. Всі вони трохи не при собі. Несповна розуму Фанні й друга сестра{338}, місіс Дікінсон, у якої виїзд із червоною упряжжю. Фігура струнка, як у хірурга М’Ардла. А проте Девід Шігі{339} переважив його на виборах у Південному Міті. Відмовитися від парламентської кар’єри і взятися за громадські справи. Бенкет патріота. Їдять помаранчеві шкуринки