Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Смарагдова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смарагдова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 93
Перейти на сторінку:
підхопила я. 

— А пес їхній учився в коледжі Ґолдсміт[46], — підтакнув Ксемеріус. — Дуже шанована родина. 

— Наш костюм не має нічого спільного з політикою, — запевнила я тітку Ґленду та леді Арісту, яка вже підвела брови догори. — Це просто задля розваги.

Хоча цілком може бути, що Леслі змогла б вкласти в той костюм ще й політичний сенс. Наче нам і без того мало було 

дурнуватого зовнішнього вигляду. 

— До того ж це вечірка Синтії, а не її батьків, інакше дрес-код навряд чи був би таким зеленим. 

— Це зовсім не смішно, — сказала тітка Гленда. — Я вважаю, що це кричуще неподобство — отаке небажання докласти зусиль до створення костюма. Тоді як інші гості щосили стараються. Ось, наприклад, костюм Шарлотточки… 

— …коштував купу грошей і сидить прямо по фігурі, ти повторила це за сьогодні купу разів, — перебила її моя мама. 

— Та ти просто заздриш. Як і завжди. Але я принаймні переймаюся вихованням своєї дочки, на відміну від тебе, — просичала тітка Ґленда. — Те, що тобі байдуже, як твоя дочка з’явиться у високому суспільстві, і те, що тобі начхати, в який костюм вона вбереться… 

— Високе суспільство? — мама презирливо скривилася. — Скажи, на Бога, ти хоч розумієш, що це таке? Це ж просто день народження однокласниці! Досить і того, що бідолашним дітям узагалі треба одягати костюми на цю вечірку. 

Леді Аріста гучно брязнула ножем і виделкою. 

— Ненечко моя, вам же вже за сорок, а поводитеся ви, немов підлітки. Авжеж, Ґвендолін не піде на цю вечірку в пакеті для сміття. А тепер прошу вас змінити тему розмови. 

— Так, нумо, поговоримо про деспотичних старих бабів, — запропонував Ксемеріус. — А ще про жінок, яким за сорок, а вони досі тримаються за мамчину спідницю. 

— Ти не маєш права наказувати Ґвендолін… — підвищила голос мама, але я штурхнула її під столом і посміхнулася. 

Вона зітхнула, але потім теж посміхнулася. 

— Авжеж, так і є. Проте я не можу спокійно дивитися на те, як Ґвендолін паплюжить прекрасне ім’я нашої родини… — сказала Ґленда, проте леді Аріста урвала її:

— Ґлендо, якщо ти зараз же не стулиш пельку, то підеш спати без вечері, — пирхнула вона, і всі навколо, крім неї та тітки Ґленди, розсміялися. Навіть Шарлотта хихикнула. 

Цієї миті у двері подзвонили. 

Кілька секунд ніхто не зважав, ми просто їли й далі, поки не згадали, що містер Бернард сьогодні вихідний. Леді Аріста зітхнула. 

— Зроби ласку, Кароліно, відчини двері. Якщо це містер Тернер прийшов спитати про квітчання ліхтарів на вулицях цього року, то передай йому, що мене немає вдома. — Вона почекала, поки Кароліна вийде, а тоді похитала головою. — Ця людина — це ще та чума! Подумати тільки — бегонії помаранчевого кольору! Сподіваюся, для таких людей у пеклі існує окреме покарання. 

— Я теж на це сподіваюся, — підтримала її тітка Медді. 

За хвилину Кароліна повернулась. 

— Це Ґоллум[47]! — крикнула вона. — І він хоче бачити Ґвендолін. 

— Ґоллум? — хором повторили за нею мама, Нік і я. 

Нещодавно «Володар перснів» став нашим спільним улюбленим фільмом, і тільки Кароліна його не дивилася, бо вона ще маленька. 

Кароліна жваво закивала. 

— Так, він чекає внизу. 

Нік засміявся: 

— Це ж так чудово, золотце моє, я обов’язково маю на нього поглянути. 

— Я теж, — сказав Ксемеріус, і далі ліниво теліпаючись на люстрі та чухаючи собі живіт. 

— Ти, певно, маєш на увазі Ґордона? — перепитала Шарлотта, підводячись. — Він прийшов до мене. Тільки трохи зарано. Він мав зайти за півгодини. 

— О, в тебе знайшовся шанувальник, рибонько моя? — розчулено поцікавилась тітка Медді. — Як чудово! Може, це трохи тебе змінить. 

Шарлотта скорчила кислу міну. 

— Ні-ні, тітко Медді, Ґордон — це просто хлопець із мого класу, я допомагаю йому написати роботу про персні. 

— Але він сказав, що хоче бачити Ґвендолін, — наполягала Кароліна, тимчасом як Шарлотта вже відсунула її вбік і вибігла з кімнати. 

Кароліна подалася за нею. 

— Він може піднятись до нас на вечерю, — крикнула їм навздогін тітка Гленда. — Вона завжди готова прийти на допомогу, — звернулася вона до нас. — До речі, цей Ґордон Ґельдерман — син Кайла Артура Ґельдермана. 

— Слухайте, слухайте всі! — озвався Ксемеріус. 

— Та хоч папа римський, — відгукнулася мама. 

— Син Кайла Артура Ґельдермана, — ваговито повторила тітка Ґленда, цього разу наголошуючи на кожному складі. — Торговий дім «Tycoon»! Невже тобі не знайома ця назва? Як же для тебе типово! Ти й гадки не маєш, в якому середовищі обертається твоя донька. Ох і мати з тебе! Хоча яка різниця — Ґвендолін цей юнак до лампочки. 

Мама застогнала. 

— Ґлен, послухай, тобі, напевно, треба поновити вживання ліків проти клімактеричних симптомів. 

Брови леді Арісти майже зімкнулися — так міцно вона насупилася. Вона вже пирхнула, мабуть, збираючись залишити маму й тітку Ґленду без десерту на ніч, аж тут заскочила Кароліна і переможним тоном заявила: 

— А Ґоллум таки хотів бачити Ґвендолін! 

Я саме заштовхала в рот великий шматок торта, і він мало не поліз назад, коли до кімнати зайшов Ґідеон, а за ним з’явилася Шарлотта з кам’яним обличчям. 

— Доброго вечора, — увічливо привітався Ґідеон. На ньому були джинси і потерта зелена сорочка. Вочевидь, він устиг за цей час прийняти душ, бо його ще вогке волосся спадало вільними кучерями довкруж його обличчя. — Прошу вибачення. Я не збирався заважати вам вечеряти, просто мені хотілося побачити Ґвендолін. 

У кімнаті на хвилину запала тиша. Мовчали всі, окрім Ксемеріуса, який реготав так, що мало не гепнувся з люстри. Я не могла говорити, бо щосили намагалася якнайшвидше ковтнути їжу, Нік усміхнувся, мама кілька разів переводила очі з Ґідеона на мене й назад, шия тітки Ґленди знову вкрилася червоними плямами, а погляд леді Арісти на Ґідеона цілком міг би адресуватися бегонії помаранчевого кольору. 

Тільки тітка Медді виявила бодай якісь добрі манери. 

— А ви й не завадили, — доброзичливо мовила вона. — Ось, прошу вас, сідайте коло мене. Шарлотто, будь ласка, постав ще один столовий прибор. 

— Ага, тарілку для Ґоллума, — прошепотів мені Нік і вишкірився. 

Шарлотта зігнорувала тітку Медді й сіла на своє місце із таким же закляклим обличчям. 

— Дякую за запрошення, але я вже повечеряв, — зауважив Ґідеон. 

Я нарешті таки проковтнула той бідолашний шматок торта і похапцем підвелася. 

— Я теж уже повечеряла, — мовила я. — Ви не заперечуєте, якщо я вийду? — Я подивилася спочатку на маму, а потім на бабусю. 

Обидві перезирнулися дивними поглядами, згоджуючись, і водночас зітхнули. 

— Звичайно, — потім сказала мама. 

— А як же шоколадний торт? — нагадала Кароліна. 

— Ми

1 ... 57 58 59 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смарагдова книга, Керстін Гір"