Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

— Ну що? Граємо по-справжньому?
— По-справжньому. Пістолет взяв?
— А то. Побачиш.

— Тай, тай налітай, хто в войнушку гуляє. Тай, тай налітай, хто в войнушку гуляє, — вигукував п'ятирічний хлопчик, стиснувши руку в кулак та виставивши догори великий палець, при цьому біжучи до альтанки. До нього кинулася ватага малюків, які так само виставляли великі пальці догори й вибудовуючи піраміду з затиснених кулачків.
— Наш, не наш, наш, не наш, наш, не наш, наш... — почав рахувати хлопчик. Коли він порахував до останнього, то скрикнув, — Риба-карась, гра почалась.

Малюки кинулись всюдибіч. Один з хлопчаків вийняв ножа-фінку та кинув у спину іншого малюка, що втікав.
"Не наш" впав.
— Мінус один, радісно скрикнув хлопчик.
Представник команди "не наших", вихопив пістолет, зняв з запобіжника та вистрелив в голову радісного хлопчика.
— Один — оди... — не встиг скрикнути хлопчик з пістолетом, бо його прошила автоматна черга пістолета-кулемета "узі".
Наступні три хвилини, хлопчики несамовито вбивали один одного з вогнепальної зброї.

Коли стрілянина вщухла, перелякані вихователі вибігли на вулицю й побачили жахливе видовище.
Все навколо було прошите кулями. Навколо валялося багато відстріляних гільз. Дитячі тіла були заплямовані кров'яними плямами. Але вихователі, які підбігли до ще живого малюка, пізно, проте з жахом помітили в того гранату. Рука розтиснулася. Пролунав вибух.