Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

У домі було тихо, лише м'який звук котячих лапок порушував спокій. Ґатто спритно проскочив повз нас і заскочив на свій улюблений підвіконник, звідки було видно сад. Я скинула свої кросівки біля входу, відчуваючи, як ноги гудуть від напруги. Камілло теж стягнув своє спортивне взуття, але замість того, щоб іти далі, зупинився і пильно глянув на мене.

— Щось не так? — запитала я, намагаючись прочитати його погляд.

— Нічого. Просто думаю, як швидко ти здалась на корті, — сказав він, піднімаючи куточок рота в лукавій усмішці.

— Я? Здалась? — я театрально підняла брови, схрещуючи руки на грудях. — Ти, мабуть, забув, хто промахнувся в одному із сетів?

— Це була стратегія, — відповів він, піднімаючи руки у жесті захисту. — Дати супернику відчути, що він перемагає.

— Ну, дякую за благородність, Бореллі, — я кинула йому насмішкуватий погляд. — Наступного разу я виграю без твоєї «стратегії».

— Угу, ну помрій трішки, — засміявся він і пішов на верх, до себе. Що ж.. потрібно якомога швидше прийняти душ!

Я підняла голову, помічаючи, що тепер не сама була в кухні. Камілло тихо зайшов в кімнату, вдаючи, що не стояв і дивився на мене хвилину тому в арці. Я прослідувала за ним, спостерігаючи, як він із легкістю дістає з холодильника пляшку води. Здавалося, у цьому чоловікові завжди була якась внутрішня впевненість, навіть тоді, коли він просто виконував найбуденніші справи.

— Вікторіє, ти голодна? — запитав він, відкрутивши кришку і зробивши кілька ковтків.

— Трохи, — визнала я, пригадавши, що після тренування не їла нічого, крім кількох ягід, які зірвала дорогою з саду.

— Тоді я щось приготую..

— Ти? Приготуєш? — я ледь не вибухнула зі сміху. — А хіба не я маю грати роль ідеальної нареченої, яка завжди біля плити?

— Ми ж живемо в сучасному світі, — Камілло театрально знизав плечима, відкриваючи одну з шафок. — Усі наречені мають право на відпочинок, особливо після програшу.

— Ти просто шукаєш привід показати, який ти талановитий, — відповіла я, сідаючи на стілець напроти нього.

— Звісно, — погодився він, розкладаючи перед собою різні інгредієнти, приправи та овочі. — До речі, я дуже добре готую пасту, особливо з морепродуктів, але на жаль, сьогодні буде звичайна, з томатами.

— Побачимо, — промовила я, зацікавлено спостерігаючи, як він швидко подрібнює часник на дошці. Як він взагалі так може, якщо, здається, лівша, а зараз майже усе робить правою рукою…?

Коли запах свіжих трав і томатного соусу наповнив кухню, я зрозуміла, що жартів було замало. Він справді мав кулінарний хист.. Або це просто його італійська кров. Напевно, кожен громадян цієї країни, вміє готувати пасту!

— Ти мене дивуєш, — зізналася я, коли Камілло поставив переді мною тарілку зі спагеті й посипав їх пармезаном.

— А я думав, ти вже звикла до цього, — він сів навпроти мене, спостерігаючи за моєю реакцією на перший укус.

— М.. Непогано, — сказала я, старанно приховуючи задоволення.

— Непогано? — різко крикнув він, навіть трішечки ображено. — Тобто я тут намагався зі всіх сил, однією рукою, а ти кажеш «непогано»?

— Добре… — зрештою, я здалась, посміхнувшись йому. — Навіть дуже добре.

Камілло теж посміхнувся, але цього разу у його усмішці було щось тепле, майже домашнє. Він підняв свою склянку з водою, ніби хотів виголосити тост.

— За те, щоб ти завжди була в гарному настрої, навіть якщо програєш.

— За те, щоб ти продовжував дивувати мене, — відповіла я, стиха піднімаючи свою склянку.

— О-ох, — протягнув він, наближаючи склянку до своїх губ. — Не турбуйся про це, amore…