Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Камілло

— Які у тебе плани на цей день? — запитав я, продовжуючи крутити виделкою пасту, наче це було найважливішою справою у світі. Але насправді я раз у раз кидав погляд на Вікторію, намагаючись зрозуміти, що вона скаже, чи думає. Її обличчя залишалося спокійним, хоч у глибині її очей я бачив легкий блиск. Мабуть, їй справді сподобалась моя паста, утім, як завжди, вона майстерно приховувала всі свої емоції за тонкою пеленою стриманості.

— Ммм… — вона протягнула це «ммм» так, ніби обдумувала кожне слово. — Коли ти так питаєш, то це точно значить, що ти вже щось вигадав.

— Можливо, — хитро відповів я, злегка кивнувши. — У центрі сьогодні буде музичний фестиваль просто неба. Уяви: теплий вечір, ти у красивій сукні, ми слухаємо живу музику, а навколо нас море вогнів.

Я помітив, як її очі ледь помітно розширилися. Вона спробувала удати, що її це не вразило, але кутики її губ майже зрадницьки піднялися у легкій усмішці.

— Ти так гарно це описав, — тихо промовила вона. — Мені навіть важко сказати «ні».

— А чому ти маєш казати мені «ні»?

— Можливо, щоб бодай трішки подраконити тебе, — вона широко усміхнулася, піднімаючи на мене свої темні очі. І в цей момент у ній було щось… по-справжньому особливе. Чи, можливо, я просто так собі придумав.

— То ти хочеш мене драконити? — перепитав я, нахиляючись ще ближче. Я помітив, як вона затримала подих, ледве помітно напружуючи плечі. Її бентежність була такою тонкою, що хтось інший, можливо, й не помітив би. Але не я… ще тоді, на корті. Я завжди усе помічаю. Проте ця бентежність точно не була поганою, і мені це подобалось. Дуже

— Цікаво поспостерігати за такою твоєю версією, — вона ледь помітно облизала нижню губу, закусивши її зубами, але я побачив цей рух. І цей невеличкий жест змусив мене захвилюватись та відчути, як усередині щось заворушилось.

— Спробуй, — я усміхнувся, відкинувшись на спинку стільця, даючи їй трохи простору, хоча сам цього зовсім не хотів. — Знаєш, я дуже ревнивий, якщо чесно, — сказав я, тримаючи її погляд своїм.

— Так? — вона здивовано підняла брови, грайливо примружуючи очі.

Я кивнув, усміхнувшись з усією можливою впевненістю. Боже, навіщо я взагалі це кажу? Однак, вже було пізно..

— Навіть, свою несправжню наречену?

— Ну… — я повільно провів пальцями по своїй шиї, намагаючись скласти до купи розкидані думки. — Не знаю. Не доводилось перевіряти.

Вікторія засміялася, покачавши головою, і цей її сміх прозвучав так легко й безтурботно, що я на мить забув про всі свої сумніви.

— До речі, на фестивалі також будуть Кірін, Ясмін та Ніно з Кармін, — додав я, змінюючи тему. — Не проблема? Ви, здається, минулого разу знайшли спільну мову. А ще… я попросив Кармін допомогти нам з організацією весілля. Вона справді профі у цих питаннях/

— Все добре, Камілло, — сказала вона, посміхаючись і дивлячись на мене знову. — Дівчата справді класні. Вони мені подобаються.

— Так, я теж їх люблю, — я зробив глибокий вдих, кивнувши.

— Ти не думав, що хтось із них краще б зіграв роль твоєї нареченої? — її запитання прозвучало настільки спокійно, що я спершу навіть не зрозумів, що вона щойно сказала.

Я здивовано глянув на неї, спробувавши знайти бодай натяк на її справжні емоції. Але Вікторія була непроникною.

— Ні, не думав, — відповів я твердо. — І не хочу, якщо чесно. Я знаю Ясмін та Кармін ще з дитинства. Вони мені, як сестри. Не більше. До того ж Кармін давно зустрічається з Ніно, а…

— А Ясмін має щось із Кіріном? — перервала вона, примружуючи очі.

Я засміявся. Авжеж, це вже давно помітили всі.

— Там усе складно, — сказав я, відводячи очі, щоб придушити сміх. — Вони обидва відчувають одне до одного щось, але Кірін боїться серйозності. Коли Ясмін якось запитала, що між ними, він сказав, що вони просто друзі, — я похитав головою, хмикнувши. — Уяви собі. Він сохне по ній ще зі школи, а таке сказав. Бовдур! Тепер усі з нього сміються, і сама Ясмін теж. Тільки вона ще й ігнорує його.

— Як усе складно… — Вікторія усміхнулась, схиливши голову вбік.

— Італійська романтика, — я просто знизив плечима. — Думаю, між ними ще довго буде така…. Ситуація.

— Твій найкращий друг Кірін?

— Так, — я кивнув, посміхаючись. — Насправді, він мій брат.

— Брат? — вигукнула вона, здивовано піднявши брови.

— Чому тебе це так дивує? — я спитав, схиляючись ліктями на стіл. — Він не рідний, якщо ти про це. Його мама — сестра мого батька. Але так, він мені як брат і найкращий друг.

— Я помітила, що ви трішки схожі, але навіть не здогадувалась. Я чула тільки від тебе про якогось… Матео?

Моє обличчя напружилося, хоч я спробував приховати це за натягнутою усмішкою. Я зітхнув, усвідомлюючи, що почав розповідати історію, яку зазвичай тримав при собі. Бляха..

— Матео — син мого батька від першого шлюбу. У нього був шлюб за домовленістю, але потім він зустрів мою маму… і, скажімо так, вона забрала його із сім’ї.