Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маленька паризька книгарня 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"

367
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленька паризька книгарня" автора Ніна Георге. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 79
Перейти на сторінку:
повним абрикос. На ній був чоловічий жилет, світло-зелені штани-бермуди. Широкополий капелюх довершував цей образ. Мадам Бонне засмагла, наче горіх, а очі сяяли, мов розтоплена синява.

Абрикоси в її кошику вкриті ніжним пушком, а голубник виявився дванадцятифутовим квадратним притулком із мискою для вмивання, вбиральнею завбільшки із шафу, кількома гачками замість гардеробу і незручним вузьким ліжком.

— А де ж друге ліжко? — поцікавився Жан.

— О, месьє, ліжко тільки одне. А хіба ви не пара?

— Я спатиму надворі, — швидко запропонував Макс.

Голубник був маленький, проте чудовий. А з його високих вікон видно всю округу, аж до плато Валенсоль. Будиночок стояв посеред величезного фруктового і лавандового саду з терасою із гравію та широкою кам’яною стіною, яка нагадувала залишки якогось замку. Неподалік від голубника жебонів маленький затишний фонтанчик. У ньому можна охолодити пляшку вина, а потім сидіти на стіні, звісивши ноги, і дивитися поверх садів, овочевих полів і виноградників аж ген на долину, на якій, здавалося, не було ні доріг, ані інших ферм. Той, хто вибирав цю місцину, мав гостре око і знався на пейзажах.

Макс вистрибнув на стіну й задивився на рівнину, однією рукою затуляючись од сонця. Якщо прислухатись, то можна почути двигун трактора й побачити маленьку хмарку пилу, яка розмірено переміщувалася зліва направо, а потім назад — справа наліво.

Ще більше кущів лаванди, троянд і фруктових дерев насаджено навколо тераси з голубником. Два стільці зі зручними яскравими сидіннями стояли біля столу, прикрашеного мозаїкою, під просторою парасолькою. Тут мадам Бонне подала чоловікам по пузатій, крижаній пляшці Оранжини, і, як привітання, — трохи охолодженого bong veng, або, як вона вимовляла з прованським акцентом, — bon vin — мерехтливого блідо-жовтого вина.

— Це bong veng — вино місцеве, Люка Бассета, — щебетала вона. — Маєток збудовано у сімнадцятому столітті. Він лежить на тому боці D36, всього п’ятнадцять хвилин ходу. Їхнє Manon XVII цьогоріч завоювало золоту медаль.

— Перепрошую, їхнє що? Manon? — запитав шокований месьє Одинак.

У Макса вистачило духу, щоб побесідувати з їхньою схвильованою господинею і всіляко їй подякувати. Макс роздивлявся винну етикетку, а Бріжіт Бонне пішла собі потихеньку між чудовими бордюрами, час від часу зупиняючись і щось піднімаючи. Над словом «Манон» надруковано малюнок обличчя — в обрамленні ніжних кучерів, з ледве вловимою усмішкою і великими, глибокими очима, що дивилися прямо на глядача.

— Це ваша Манон? — спитав вражений Макс.

Жан спочатку кивнув, а потім заперечно похитав головою. Ні, звичайно ж це не була Манон. Тим паче не його Манон. Його Манон — мертва і прекрасна, вона жила тільки в його снах. А тепер, ні з того ні з сього, вона дивиться на нього з цієї пляшки вина.

Він узяв пляшку з рук Макса й ніжно провів пальцем по малюнку обличчя Манон. Її волосся. Її щока. Її підборіддя, рот, шия. Він торкався її в усіх цих місцях, але…

Тільки тепер почалося тремтіння. Воно з’явилося в колінах і пішло вгору, заливаючи живіт і груди чимось гарячим і дрижачим, вступаючи в руки, пальці, хапаючи губи і повіки. Серце майже зупинилося.

Він шепотів якимось пласким голосом:

— Вона любила звук, який видавали абрикоси, коли їх придавити. Їх треба було обережно брати великим і ще двома пальцями, злегенька придавлювати, і вони розкривалися зі звуком «кник». Її кота звали Няв. Узимку Няв любив спати на голові Манон, наче шапка. Манон казала, що вона успадкувала пальці ніг від батька — такі ж пропорційні і витончені. Вона дуже любила батька. А ще вона любила пироги із сиром Банон і лавандовим медом. Іноді вона сміялась уві сні, Максе. Вона була дружиною Люка, а я був просто її коханцем. Люк Бассет, виноградар.

Жан підняв голову. Тремтливими руками поставив пляшку на мозаїчний стіл. Йому хотілося розбити її об стіну — якби не якийсь ірраціональний страх, що може розбитись обличчя Манон.

Жан ледве витримував усе це. Він насилу витримував себе. Він перебував в одному із наймальовничіших місць на землі з другом, який став йому сином і довіреною особою. Він спалив за собою мости і приплив на південь по воді і сльозах.

Тільки для того, аби зрозуміти, що ще не готовий.

У його уяві він досі стояв у коридорі перед своєю квартирою в пастці за стелажем.

Невже він уявив собі, що сам приїзд сюди якимось дивом усе вирішить? Що всі свої муки він залишить позаду, на водних шляхах, і за свої невиплакані сльози отримає від мертвої жінки відпущення гріхів? Що він уже зробив достатньо, щоб заслужити прощення?

Так, зробив.

Але від цього не легше.

І ніколи не буде легше.

Месьє Одинак сердито випроставсь і з усієї сили крутонув пляшку. Він більше не хотів, щоб Манон так дивилася на нього. Ні. Він не хоче бачити її таку — ніби чужу людину, з незворушним, байдужим серцем — щоб не втратити її вдруге.

Макс простяг йому руку, і Жан міцно потис її. Дуже міцно.

36

Шовкове південне повітря вривалося в машину. Жан опустив усі вікна в роздовбаному Рено 5. Жерар Бонне, чоловік Бріжіт, позичив йому свою машину після того, як вони залишили орендований автомобіль в Апті. Праві двері були блакитного кольору, ліві — червоного, решта цієї консервної бляшанки — бежева, поїдена іржею. Месьє Одинак вирушив цим автомобілем із невеликою дорожньою валізою. Він проїхав через Боньйо до Лурмарена, а потім через Пертюі — до Екса. Там він обрав найшвидший маршрут до моря. Марсель був блискучий і пишний. Він розлігся внизу на всю затоку — величне місто, де Африка, Європа й Азія цілувались і затівали війни. Порт лежав у літніх сутінках, мов блискуча, жива істота, коли він виїхав з-поміж пагорбів на автомагістраль біля Вітроля.

Праворуч — білі будинки міста. Ліворуч — блакитне небо і вода. Від цього видовища в нього перехопило віддих.

Море.

Як воно виблискує.

— Привіт, море, — прошепотів Жан Одинак. Цей вид насувався на нього, ніби вода поцілила в серце гарпуном і тепер повільно затягала його в себе міцними линвами.

Вода. Небо. Білі інверсійні сліди на блакитному вгорі, білі буруни хвиль на блакитному внизу.

О, так, він хотів зануритись у цю безмежну блакить. Уздовж скель, усе далі, далі й далі. Поки не позбудеться цього тремтіння,

1 ... 57 58 59 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька паризька книгарня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленька паризька книгарня"