Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Так-так, я знаю. Я подумав, що в цьому випадку ми обійдемося без бюрократичної тяганини. Оскільки я лікар, ви можете пропустити мене до неї із суто медичних міркувань.

— Ну, в принципі таке мотивування можливе. Проте я не зовсім розумію, з чим це пов’язано.

— Коли Лісбет Саландер постійно перебувала на лікуванні в клініці Святого Стефана, я кілька років був її психіатром. Я вів її до вісімнадцяти років, коли за рішенням суду її випустили з інтернату, правда, під нагляд опікуна. Слід зауважити, що я, природно, був проти цього. З того часу їй фактично дозволили робити, що вона хоче, і сьогодні ми спостерігаємо результат.

— Розумію, — сказав Андерс Юнассон.

— Я як і раніше відчуваю за неї велику відповідальність і хотів би мати можливість оцінити масштаби погіршення, що сталися за останні десять років.

— Погіршення?

— У порівнянні з тим часом, коли вона отримувала кваліфіковану допомогу. Я вважав, що як колеги ми завжди зможемо домовитися і знайти належне рішення.

— Поки я не забув… Очевидно, як колега колезі, ви можете допомогти мені розібратися в одному питанні. Коли вона надійшла до Сальгренської лікарні, я вжив усіх заходів до того, щоб скласти повну картину її стану здоров’я. Один колега запитав судово-медичний висновок з приводу Лісбет Саландер, написаний якимсь доктором Єспером X. Ледерманом.

— Цілком правильно. Я був у Єспера керівником докторської дисертації.

— Зрозуміло. Але я відзначив, що судово-медичний висновок дуже неясний.

— Треба ж.

— У ньому немає жодного діагнозу, і в основному він справляє враження академічного вивчення пацієнта, що вперто мовчить.

Петер Телебор’ян засміявся.

— Так, з нею нелегко. Як випливає з висновку, вона послідовно відмовлялася розмовляти з Ледерманом, у результаті чого йому довелося висловлюватися неясно. І він зробив цілком правильно.

— Розумію. Але рекомендація, проте, полягала в поміщенні її до інтернату.

— В її основі лежить попередня історія Лісбет Саландер. Адже за багато років у нас склалася повна картина її хвороби.

— Ось цього я ніяк і не можу зрозуміти. Коли вона сюди надійшла, ми намагалися замовити з клініки Святого Стефана її журнал, але й досі його не отримали.

— Мені шкода, але за рішенням суду на ньому стоїть гриф секретності.

— Зрозуміло. А як же ми тут можемо забезпечити їй належний догляд, якщо нам не дають доступу до її журналу? Адже зараз медична відповідальність за неї лежить на нас.

— Я займався нею з того часу, як їй виповнилося дванадцять років, і думаю, в усій Швеції немає лікаря, що так добре уявляє собі картину її хвороби.

— Яка показує?..

— Лісбет Саландер страждає на серйозні психічні відхилення. Як вам відомо, психіатрія не належить до точних наук. Я б не взявся поставити точний діагноз, але в неї є відверто нав’язливі ідеї з очевидними рисами параноїдальної шизофренії. Картину доповнюють маніакально-депресивні періоди плюс відсутність емпатії.

Андерс Юнассон десять секунд вдивлявся в доктора Петера Телебор’яна, а потім розвів руками.

— Не мені пропонувати діагнози докторові Телебор’яну, але ви ніколи не обдумували куди простішу можливість?

— Тобто?

— Наприклад, синдром Аспергера. Я, зрозуміло, не проводив жодного психіатричного обстеження Лісбет Саландер, але якби мені довелося висловлювати спонтанне припущення, то напрошується думка про якусь форму аутизму. Це б пояснило її непристосованість до загальноприйнятих норм поведінки.

— Мені шкода, але пацієнти із синдромом Аспергера зазвичай не підпалюють своїх батьків. Повірте, я ніколи раніше не зустрічав такого яскраво вираженого соціопата.

— Мені вона здається замкнутою, але не параноїдальним соціопатом.

— Вона винятково маніпулятивна, — сказав Петер Телебор’ян. — Вона демонструє те, що, як їй здається, вам хочеться побачити.

Андерс Юнассон трохи насупив брови. Цілком несподівано слова Петера Телебор’яна увійшли в протиріччя з власною комплексною оцінкою Лісбет Саландер. Якою він її напевно не вважав би, так це маніпулятивною. Навпаки — вона була людиною, що твердо тримала дистанцію від оточуючих і не демонструвала абсолютно жодних емоцій. Він спробував додати намальовану Телебор’яном картину до власного уявлення про Лісбет Саландер.

— Адже ви спостерігали її протягом короткого часу, в період вимушеної пасивності, викликаної пораненнями. А я бачив її спалахи люті і безрозсудну ненависть. Я багато років витратив на спроби допомогти Лісбет Саландер. І тому я тут. Я пропоную співпрацю між Сальгренською лікарнею і клінікою Святого Стефана.

— Про яку співпрацю ви говорите?

— Ви будете займатися її фізичними проблемами, і я переконаний, що кращого догляду ніхто їй надати не зможе. Але мене дуже турбує її психічний стан, і мені б хотілося долучитися на ранній стадії. Зі свого боку я готовий надати будь-яку допомогу.

— Розумію.

— Мені потрібно відвідати її для того, щоб, у першу чергу, оцінити її стан.

— Я розумію. Але, на жаль, не зможу вам допомогти.

— Пробачте?

— Як я вже сказав, вона перебуває під арештом. Якщо ви хочете почати її психіатричне лікування, вам доведеться звернутися до прокурора Єрвас, яка приймає рішення щодо таких питань, і це повинно відбуватися за участі адвоката Анніки Джанніні. Якщо йдеться про судово-психіатричну експертизу, то вам це повинен доручити суд.

— Саме всієї цієї бюрократичної тяганини я і хотів уникнути.

— Так, але я відповідаю за Лісбет Саландер, і якщо їй незабаром доведеться постати перед судом, то нам необхідно мати чіткі документальні обґрунтування всіх ужитих нами заходів. Значить, ми змушені дотримувати всіх бюрократичних правил.

— Я розумію. Можу навіть відкрити, що я вже отримав запит від стокгольмського прокурора Ріхарда Екстрьома з приводу судово-психіатричної експертизи. Вона знадобиться у зв’язку із судовим процесом.

— Ну й чудово. Тоді ви отримаєте дозвіл на відвідини Лісбет Саландер без будь-яких порушень інструкцій з нашого боку.

— Але є ризик, що доки ми будемо займатися бюрократичною тяганиною, її стан постійно погіршуватиметься. Мене хвилює лише її здоров’я.

— Мене теж, — сказав Андерс Юнассон. — І, між нами кажучи, я не бачу жодних ознак того, що вона психічно хвора. У неї серйозні поранення і дуже складна життєва ситуація. Але я абсолютно не відчуваю, щоб вона була шизофренічкою або страждала від параноїдальних нав’язливих ідей.

Доктор Петер Телебор’ян згаяв ще чимало часу, намагаючись змусити Андерса Юнассона змінити своє рішення. Зрозумівши нарешті, що все марно, він різко встав і попрощався.

Після цього Андерс Юнассон довго сидів, задумливо дивлячись на крісло, яке покинув Телебор’ян. Звичайно, і раніше бувало, що інші лікарі зв’язувалися з ним, висловлювали свої погляди або давали поради з приводу лікування. Але майже завжди це робили фахівці, які перед