Читати книгу - "Синi етюди"

…А за стiною мадам Фур'є, очевидно взяла вiолончель.

I знову чути було зажурну пiсню з Бордо - з далекого города загоризонтної Францiї.

Мадам Фур'є, мабуть, стрiчала Новий Рiк.

АРАБЕСКИ

IX Слово.

Г о р о д.

Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечерi iз своєї кiмнати, iти на шумнi бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу й тодi йти на закинутi квартали, щоб побачити японськi лiхтарики - так, здається - в трикутниках цифр: будинок на розi, N: горить. Я люблю, коли далеко на дальнiх мiських левадах рипить трамвай: щось неможливе нагадує цей рип, щоб постали передi мною теплi образи, як хрустальнi дороги, як прозоро-фантастичнi леденцi (коники), що я їх уже нiколи, нiколи не побачу на базарi. Тодi я люблю Еспанiю, тому що вона далеко, тому що я фантаст, тому що я пiзнаю й кохаю город не так, як iншi, тому що город - це Сервантес Сааведра-Мiгуель, тому що в битвi при Лепанто, тому що в полон до алжiрських пiратiв. Тому пiдходить до мене Марiя i каже:

- Nicolas! Я читала сьогоднi еспанськi новели, i я скажу: Мартiнес Сiєрра - моя радiсть, бо в його новелах маленька музика, мелодiя слiв, як оркестр моєї душi, коли у вишневих садках моєї чумацької країни жеврiють зорi: падають на ягоди крiзь темну темряву лiтньої синєблюзої ночi й падають на ставки, щоб прозвучати. Мартiнес Сiєрра - маленька флейта, веснянка дум про далеку Еспанiю.

Ми зупинилися на мосту. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари. Тодi Марiя дивиться на далекий огонь, що горить на костьолi, i творить поему. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари.

Нiч.

Весна.

Мiст.

Марiя.

О Мартiнесе Сiєрра! Тобi, музичному музикантовi, твоїм новелам, де звучить така широка й радiсна весна, де мiрiяди мiрiядiв голубих метеликiв над гармонiєю моєї душi,- тобi шлю iз своєї чумацької країни привiт. О Мартiнесе Сiєрра! Не тiльки ти закоханий у звуки, фарби й запах слова - я теж естет. Я вiрю, що на душi зiйдуться десь у мiрiядах мiрiядiв голубих метеликiв, у цiй голубiй хуртовинi, коли серце так енергiйно стисне, наче таємна мавка розказує океанну казку, коли в океанах горять жемчуги, як горить сонце на шляхах моєї чумацької надзвичайної країни. О Мартiнесе Сiєрра! Про що розповiм тобi? Чи розкажу тобi, як спiвають нашi дiвчата бiля шведських могил, коли пiсня з бурякiв, як сiроока жура, як генiальний Леонтович у бур'янах мойого степового краю? Чи розкажу тобi, як повiльною ходою бредуть круторогi воли з молочної ферми? Чи сплету тобi вiнок iз польових дзвоникiв - з подiй: як була, як пройшла, як гримiла, як народжувалася молода епоха? Iшла м'ятежна епоха. Iшла духмяна романтика, i нечутно ходили в борах тiнi середньовiчних лицарiв. Бiгли вiтри iз сходу - сторожкi й тривожнi. I тодi в аулах моєї голубої Савойї стояв гул. Через перевали, з азiятського степу, з глухої тайги, летiли: депеша за депешею.

О Мартiнесе Сiєрра!..

Нiч. Весна. Гримить повiнь. На дальньому костьолi горить огонь i теж творить поему. Я мовчу. Марiя мовчить. На мосту тихо, i тiльки мутнi води клекочуть i тiкають у невiдому даль. Тодi я знову пiзнаю, як я безумно люблю город. Уранцi, в городi, де незнайомi вулицi, а по них проходиш, якось невiдомо й задумано: проходять i зникають давно забутi тiнi iхтiозаврiв, i розчиняється рожеве вiкно в майбуття. Гарно приїхати в город iз села, коли в кварталах дрiмає тиша, дрiмають вiзники, а по вулицях метуть двiрники, коли в городi прокидається ранок i гулко процокотить фаетон, а потiм -

- змовкне.

Слухай, Nicolas! Коли я думаю про мiськi квартали, я думаю, що я чула юнка з голубими прозорими вiями, що я амазонянка й джигiтую десь у заозерних краях… Слухай, Nicolas!

Нiч. Весна. Гримить повiнь. I тiкають мутнi води в невiдому даль.

Нiч.

Весна.

Мiст.

Марiя.

Але так можна збожеволiти, коли ранок почне рундуки: за м'якою зеленню дерев стоять рундуки. I плентаються сюди люди - бiлi, незнайомi, забутi, як далека Еспанiя, як троглодитний вiк, коли люди ловили за хвiст леопарда й тут же роздирали його надвоє, щоб їсти. I починає ще ранок - битий шлях, а за ним плентаються фургони селянської городини.

- Марiє! Я безумно люблю город! Я люблю робiтничi квартали й квартали єврейської голоти, коли дивишся вiдтiля на костьол, коли на костьолi в дiадемi ночi горить казковим огнем циферблат. Тодi я похиляюсь на телеграфний стовп i думаю, що я нiколи не розкажу, що робиться в моїй душi, якi виникають образи, якi, як потоки, як жемчуг, протiкають бiля мого романтичного серця: жемчуг хрумтить i японськi лiхтарики (коли гоголiвський ярмарок) бiля прозоро-фантастичних леденцiв (коники), що я їх уже нiколи, нiколи не побачу на базарi. Тодi я наливаю себе вишневим соком моєї неможливої муки i молюся, щоб "Боженька" зробив мене генiєм: щоб розказати, як хрумтить жемчуг бiля японських лiхтарикiв: будинок на розi, N: горить.

Я безумно люблю город.

Деталь iз моєї бiографiї

Народився я (Сойрейль, припустiм, бо для мене просвiтянський реалiзм - "к чорту"…навiть у прiзвищах, бо я його органiчно "органонами" не виношу), народився я, Сойрейль, которого не треба плутати з Карейлем, автором "Французької республiки", оскiльки в Англiї нема просвiтянства такого, як у нас, але, може, є й покраще: я маю на увазi Iрландiю й англiйський бокс, пiсля якого й пiсля лiтургiї (пiдсмаленi очi д'горi) навiть соitus за "розписанням",народився я в одному з тих городкiв, саме в степовому краю, саме в полковiй залозi, де колись - так давно! - слобожанськi полки, а потiм недалеко Диканька з Мазепою на шведських могилах перед полтавським побоїщем. Я був сином якогось чиновника, який вiд мене одмовився. Звичайна iсторiя: чиновник спокусив гоняшку однiєї прекрасної травневої ночi, коли зацвiли яблунi, пiд яблунями. А коли я народився, чиновник, котрий мене народив, щоб не годувати Сойрейля, утiк iз провiнцiального городка. Таким чином у країнi покриток стало одною покриткою бiльше. Але моя мати не пiшла дорогою - на Сагайдак - шевченкiвської Катерини й моєї Оксани iз "Життя" - з тiєї книги, що "Синi етюди", яких, етюдiв, я вже нiколи, нiколи не буду писати, бо я пишу -

- роман.

Моя мати не пiшла цiєю дорогою, бо на другий день умерла. Тодi другий чиновник, гадаючи, що його жiнка безплiдна й нездiбна родити, взяв мене за сина.