Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

У 1844 р. Маркс робить серйозну спробу теоретичного дослідження умов подолання відчуження шляхом ліквідації приватної власності й одразу бачить на цьому шляху величезні труднощі. Суспільна організація, що виникає під час здійснення перших кроків щодо ліквідації приватної власності, виявляється суспільством, у якому приватна власність набуває характеру «універсального» відношення, виступає як «всезагальна приватна власність». Таке суспільство Маркс називає «грубим», або «вульгарним», комунізмом. «Всяка приватна власність, — міркує Маркс, — як така відчуває — принаймні у відношенні до багатшої приватної власності — заздрість і жадобу нівелювання... Грубий комунізм є лише завершенням цієї заздрості і цього нівелювання, яке виходить з уявлення про певний мінімум. У нього — певна обмежена міра... Для такого комунізму спільність є лише спільність праці і рівність заробітної плати, яка виплачується общинним капіталом, общиною як всезагальним капіталістом. Обидві сторони взаємовідношення піднесені на ступінь уявлюваної всезагальності: праця — як призначення кожного, а капітал — як визнана всезагальність і сила всього суспільства»[94].

Така «всезагальна приватна власність» виявляє себе як багатолика зрівнялівка (виплата зарплати бракоробам і неробам, з одного боку, і встановлення «певної обмеженої міри» для тих, хто віддає всього себе роботі — з іншого) і є, по суті, «нічийною», тобто «суспільною» (власність належить усім членам суспільства взагалі і нікому зокрема) власністю «грубого» комунізму. Такий комунізм «хоче насильно абстрагуватися від таланту», оскільки для нього «не існує» все те, чим «на началах приватної власності не можуть володіти всі»; «категорія робітника не ліквідується, а поширюється на всіх людей». Все «урівнюючи», «усереднюючи», «нівелюючи», «цей комунізм... скрізь заперечує особистість людини...»[95].

І така універсальна «зрівнялівка» за вказаних умов неминуча, оскільки розподіл «спільного» продукту має здійснюватися за якимось принципом (у 1875 р. Маркс говорить, що найраціональнішим за таких умов розподільчим принципом може бути «кожний за здібностями, кожному за працею»), тобто передбачається наявність права, якоїсь «рівної міри», а «нерівні індивіди (а вони не були б різними індивідами, якби не були нерівними) можуть бути вимірювані однією і тією самою мірою лише остільки, оскільки їх розглядають під одним кутом зору, беруть тільки з однієї певної сторони... абстрагуючись від усього іншого»[96]. В цьому випадку, додає Маркс, індивідів розглядають «тільки як робітників», людей, які роблять індивідуальний внесок у спільну працю і вимагають за це відповідної частки від спільної маси засобів споживання.

Таким чином, у суспільстві, в якому «категорія робітника поширюється на всіх», панівним стає так само однобічний, споживацький підхід до життя. У такому суспільстві «який-небудь предмет є нашим лише тоді, коли ми ним володіємо, тобто коли він існує для нас як капітал або коли ми ним безпосередньо володіємо, їмо його, п’ємо, носимо на своєму тілі, живемо в ньому і т. д., одним словом, коли ми його споживаємо... Тому на місце всіх фізичних і духовних почуттів стало просте відчуження всіх цих почуттів — почуття володіння»[97].

Отже, «усунення», «подолання» приватної власності не тільки не дає бажаного результату (ліквідації відчуження), а обертається універсалізацією самого відношення приватного володіння, яке стає відчуженням усіх людських відносин, у тому числі й духовних. Звідси не дуже оптимістичний висновок Маркса: «Таким чином перше позитивне скасування приватної власності, грубий комунізм, є тільки форма прояву мерзенності приватної власності, яка хоче утвердити себе як позитивна спільність»[98].

У 1875 р., після велетенської праці, пов’язаної з науковим аналізом філософського, політичного, економічного знання, Маркс знову (майже через 30 років) повертається до проблеми «стрибка» до комуністичного «царства свободи». На сторінках «Критики Готської програми» він змушений визнати, що ліквідація приватної власності приводить до такого комуністичного суспільства (замість виразу «грубий комунізм» Маркс вживає тут термін «перша фаза комуністичного суспільства», а ще через 40 з гаком років Ленін запропонує термін «соціалізм»), «яке тільки що виходить якраз з капіталістичного суспільства і яке через це в усіх відношеннях, в економічному, моральному й розумовому, зберігає ще родимі плями старого суспільства, з надр якого воно вийшло»[99]. Зокрема «рівне право», згідно з яким спільний продукт розподіляється між працівниками «за працею», «тут за принципом, — визнає Маркс, — усе ще є правом буржуазним»[100].

Інакше кажучи, «перша фаза комуністичного суспільства» в 1875 р., так само як і «грубий комунізм» у 1844 р., продовжує залишатися загалом все тим же «буржуазним» (в «економічному, моральному й розумовому» і, додамо, в «правовому» відношеннях) суспільством або ж «мерзенністю приватної власності, яка хоче утвердити себе як позитивна спільність». Визнаючи «буржуазнїсть» комуністичного суспільства на його «першій фазі», Маркс пояснює: «Ці хиби неминучі в першій фазі комуністичного суспільства... Право ніколи не може бути вище, ніж економічний лад і зумовлений ним культурний розвиток суспільства»[101].

Але ж чим може підтвердити Маркс свою певність у настанні «вищої фази» комунізму, на якій зникає протилежність між розумовою та фізичною працею, а сама праця із засобу до життя перетворюється на «першу потребу життя», коли «разом зі всебічним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили і всі 'джерела суспільного багатства поллються повним потоком», коли буде подоланий «вузький горизонт буржуазного права» і суспільство напише на своєму прапорі «Кожний за здібностями, кожному за потребами!»? Чіткої відповіді на це питання у Маркса ми так і не знаходимо.

Не взагалі відповіді, а саме «чіткої». Адже ми знаємо Маркса як ученого, аналітичний розум якого розкриває нам «логіку» (навіть «механізми») складних суспільних (насамперед політичних і економічних) процесів минулого й сучасності. Читаючи Маркса, можна зрозуміти «механізми» процесу матеріального виробництва, процесів формування вартості та додаткової вартості,