Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гадаю, Редрут років дев'ять сподівався, що вона пришле йому негра із запискою, в якій благатиме прощення. А той усе не приходив. «Проти долі не попреш», — думає Редрут, селиться у Богом забутій місцині й заростає бородою. Так, життя бідолахи пішло шкереберть через лінощі й бороду. Це нерозлучні друзі. Ви коли-небудь зустрічали чоловіка, зарослого бородою та волоссям, який досяг би успіху? Отож-бо.
Погляньте на графа Мальборо і Рокфеллера. Чи є у них бороди, га?
Аліса так і не одружилася, щоб у мене вовки коня зарізали, коли це не так. Якби Редрут на комусь оженився, вона, можливо, теж не залишилася б у дівках. Але він так і не повернувся до міста. Вона зберігала дрібнички, які називають пам'ятками про солодкі миті, — жмуток волосся, зламану запальничку та інші скарби. Такі штучки для деяких жінок рідніші за чоловіка. Мені здається, вона теж стала чимось на кшталт відлюдниці. Її не можна звинувачувати в тому, що старий Редрут тікав від цирульників і чистих сорочок, як мокриця від вогню.
Черга дійшла до безіменного мандрівника із Парадиза до Санрайз-Сіті, який був незрозуміло ким.
Зараз, коли він відповість на заклик судді, у тьмяному світлі коминка ми роздивимося його краще.
Кістлявий, у вилинялому коричневому одязі, він сидить як жаба, обнявши руками ноги і поклавши голову на коліна. Прилизане волосся барви лляного клоччя, довгий ніс, рот сатира із загнутими догори, пожовтілими від тютюну куточками, риб'ячі очі, червона краватка із булавкою-підківкою. Спершу його слова важко розібрати крізь булькітливе хихотіння.
— Усі ви помиляєтеся. Що за роман без весільної сукні? Ха-ха! Я ставлю на малого з краваткою-метеликом і завіреними чеками в кишенях.
Почати з того місця, коли вони прощаються біля воріт? Гаразд. «Ти ніколи не любила мене, — скаженіє Редрут, — в іншому разі не стала б говорити з чоловіком, який здатен купити тобі бодай морозиво». — «Я ненавиджу його, — відповідає вона. — Мені огидні його вишукані екіпажі, я зневажаю смачні цукерки з кремом, які він мені надсилає у позолочених коробочках, оздоблених справжнім мереживом. Так і вирвала б його серце, коли він дарує мені медальйон зі щирого золота, інкрустований бірюзою і перлами. Щоб йому! Я люблю тільки тебе!» — «Говори по-людському! — каже Редрут. — Я не отримував освіти за кордоном і не настільки начитаний. Хочеш платонічного кохання — будь ласка. Ніяких проблем. Можеш упиватися ненавистю до свого друга, але без мене. Мені вистачить Крихітки Нікерсон з авеню Бі, льодяників і поїздок на трамваї».
Того-таки вечора до дівчиська заходить Джон В. Крез. «Що? Ти плачеш?» — запитує він, граючись булавкою із великою перлиною. «Через тебе мене покинув мій коханий! — відповідає крізь сльози маленька Аліса. — Ти мені огидний!» — «Виходь за мене», — каже Джон, запалюючи дорогущу сигару. «Що?! — вигукує ображена гідність. — Вийти за тебе? Нізащо, поки не догорить ця бридка сигара, я не пройдуся по крамницях, а ти не отримаєш дозволу на вінчання. У сусідів є телефон, якщо надумаєш зателефонувати в окружну канцелярію».
Оповідач зупинився, не втримавшись од цинічного сміху.
— Вони одружилися? — продовжив він розповідь. — Рибка ковтнула золоту наживку? Я повернуся до старого Редрута. Згідно з моєю теорією, ви всі помиляєтесь щодо нього. Чому він став відлюдником? Хтось каже, через лінощі, хтось — через докори сумління чи алкоголь. А я кажу — це справа рук жінки. Скільки зараз старому? — обернувся він до Білдеда Роуза.
— Думаю, років шістдесят п'ять.
— Гаразд. Він просидів у цій норі двадцять років. Припустімо, йому було двадцять п'ять, коли біля воріт панянки він на прощання зняв капелюха. Не зрозуміло, що він робив і де жив цілі двадцять років. Я вам розкажу. Гадаю, його запроторили в буцегарню за багатоженство. Редрут завів собі повненьку блондиночку у Сан-Хосе, худеньку брюнетку у Скілет-Ридж і дівчинку із золотими зубками у долині Кау[62]. Аж ось усе відкрилося — тут його й посадили. Вийшов старий із тюряги, стоїть на роздоріжжі й думає: «Усі шляхи хороші, якщо вони не ведуть до жінки. Відлюдники не працюють тяжко, їм ніхто не набридає. Веселе життя відлюдника саме для мене. Жодних довгих волосин на моєму гребінці чи сушеного кропу на таці для сигар. Кажете, старого відправили у жовтий будинок за те, що він назвав себе царем Соломоном? Дзуськи. Редрут не дурніший за Соломона. От і вся казка, малята. Я навряд чи отримаю яблуко, еге ж? Трохи не та історія».
Поважаючи заборону судді Менефі на критику почутих історій, ніхто й рота не розтулив, коли безіменний чоловік, який був незрозуміло ким, замовк.
Нарешті винахідливий ініціатор змагання прочистив горло, щоб почати переможну промову. Хоча суддя сидів на долівці в незручній позі, він тримався зі звичною гідністю. Тьмяне світло м'яко вихоплювало з темряви його ніби витесане з каменя обличчя, облямоване ореолом сивого волосся, — воно нагадувало зображення римських імператорів на старовинних монетах.
— Серце жінки! — почав він рівним, але сповненим почуття голосом. — Хто здатен його осягнути? У чоловіків багато шляхів і бажань. Я гадаю, серця всіх жінок б'ються у єдиному ритмі вічної і неповторної мелодії кохання. Для жінки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.