Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Як бачимо, заходи були, як і в інших випадках, з одного боку, системні, з іншого – повільні, з третього – вони стосувалися виключно держслужбовців. Розуміючи, що запровадити в державних установах мову абсолютної більшості населення просто з воза неможливо, ще 2 червня ухвалили асигнувати Міністерству освіти на курси українознавства для вчителів по всій Україні 2 184 790 карб.[211]

Історія організації, якій професійні фальсифікатори історії нашого народу відвели роль «цапа-відбувайла», поклавши на неї відповідальність за «організацію» повстання, що звело у могилу Українську Державу, до сьогодні залишається предметом незграбних спекуляцій. Причин тут декілька, кожна з них може слугувати темою окремого дослідження. Тут відзначимо лише одне – ніяких автентичних «внутрішніх» документів УНС (наприклад, установчих та регламентних або протоколів засідань тощо) та/або верифікованих споминів чи керівників цього Союзу, чи то його активістів за останні років 90, наскільки нам це відомо, виявлено жодним дослідником не було. Саме ця причина спонукала акуратного Ф. Проданюка констатувати: «історіографія державницького напряму не приділяє належної уваги аналізу діяльності УНС, коли його очолював А. Ніковський» – один з найбільш відомих, впливових та авторитетних у вузьких колах масонів, один з очільників УПСФ, редактор її центрального друкованого органу «Нова рада», в минулому – один із засновників УЦР та заступник її голови. Дослідники, – справедливо констатує науковець, – примушені цитувати хіба публічні документи УНС, ті, які вільно та безперешкодно друкувалися у газетах доби Гетьманату. Незрозумілою була і залишається логіка внутрішніх процесів, які відбувалися в УНС. Той-таки Ф. Проданюк справедливо вказує на відсутність єдності в «лавах» цієї «опозиції», більшість якої мала надзвичайно помірковані політичні погляди. Радикальна ж частина УНС, яка складалася з лівих українських соціал-демократів (незалежників), значного впливу на ідеологію та практичну діяльність Союзу не мала.[212]

Звернімося до основних висновків, які містяться у спеціальній розвідці авторитетної в професійних колах О. Бойко. Вони такі.

Перший. Невдовзі після 29 квітня «поміркованою частиною національного руху» було утворено Український Національно-Державний союз.

Другий. «Поміркована частина національного руху» – це члени УПСФ, УДХП, УПСС, тобто представники тих політичних сил, які взяли якнайактивнішу участь у подіях 29 квітня.

Третій. Представники партій націонал-соціалістичних, тобто УПСР і УСДРП, та «масових громадських організацій, що за ними стояли», до УНДС не входили.

Четвертий. Перелік конкретних осіб, які утворили УНДС, до сьогодні невідомий – так само як перелік «масових громадських організацій».

П'ятий. Український Національний союз (УНС) на чолі з тим-таки Ніковським «постав на початку серпня». Вірогідно це сталося 1, 2 або 3 серпня, оскільки повідомлення про цю подію вміщено у випуску «Нової ради» за 4 серпня. До цього Союзу увійшли ті самі анонімні представники тих самих УПСФ та УПСР, а також невідомі нам члени УСДРП та «центральної течії» УПСР плюс «згодом приєдналися політичні, профспілкові, науково-культурні та інші громадські організації» – але які саме – невідомо. Представники УПСС та УДХП, як бачимо, в цьому переліку відсутні.

Шостий. Загальні ідеологічні та організаційні принципи об'єднання, – констатує О. Бойко, – «визначав лаконічний документ – Статут УНС», який зафіксував засадничі його цілі: «утворення самостійної української держави»; «боротьба за законну владу в Україні, відповідальну перед парламентом»; «боротьба за демократичний виборчий закон у всі установи»; «оборона прав українського народу і української держави у міжнародній сфері».

Висновок сьомий. Організаційне становлення УНС відбувалося «приблизно до середини серпня»: «відбувалися численні збори партійних організацій, громадських об'єднань, обговорювалася платформа союзу, питання стратегії і тактики українського руху… Відбувалося утворення місцевих філій». Про входження до УНС заявляли селянські спілки, профспілки, кооперативи, «Просвіта» – але які саме, де і коли – невідомо. Оголосила про приєднання до УНС і Всеукраїнська учительська спілка – масова організація, яка нібито об'єднувала 80 місцевих спілок і 12 тис. учителів.

За словами Ніковського, до УНС нібито увійшли представники «Селянської Спілки, профспілки залізничників та поштово-телеграфних службовців, Всеукраїнської учительської спілки, Центрального кооперативного комітету». За словами О. Бойко, «це дало йому підставу заявити, що „порозуміння всіх українських партій від лівих до поміркованих і організацій від пролетарських до конфесійних являє собою реальне відродження національних сил”».

Ідеологія УНС – це засадничі цілі, які в конкретних політичних обставинах місця та часу намагався осягнути режим Скоропадського. Це, в свою чергу, означає, що УНС станом на серпень 1918 р. – це не опозиційна, а провладна організація, основний сенс існування якої – позапарламентська політична підтримка гетьмана та його уряду. Доказ: 9 листопада УНС зажадав скликання Національного конгресу, аби виробити «новий курс» для УД, і заявив про непотрібність підготовки повстання, оскільки «воно принесе тільки шкоду Україні».[213]

Восьма констатація, сформульована О. Бойко, лише підтверджує наш висновок: