Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман 📚 - Українською

Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" автора Річард Фейнман. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 99
Перейти на сторінку:
маленької площі перед будинком, у якому жила мати нашого керівника. Стояли і грали, а його мати, тітка і т. д. вийшли до нас. Вони були у фартухах, видно, в той момент працювали на кухні, і бачили б ви їхній захват — вони мало не плакали від радості. Приносити людям радість було дуже приємно. Люди висовувалися з вікон — просто клас! Мені згадався перший приїзд у Бразилію, коли я побачив самба-оркестр і без тями закохався в цю музику. А тепер я сам граю в такому оркестрі!

До речі, коли ми йшли по вулицях Копакабани, я помітив у натовпі перехожих на тротуарі двох молодих дам з посольства. Наступного тижня мені прийшов лист із посольства з подякою за «велику справу, яку я роблю, бла-бла-бла», ніби я ставив за мету покращити стосунки між Сполученими Штатами Америки і Федеративною Республікою Бразилія. Так що я займався «великою» справою.



На репетиції мені не хотілося одягати свій звичний одяг, у якому я ходив в університет. В оркестрі грали люди дуже бідні, усі були у старому заношеному одязі. Тож я взяв якусь стару футболку, старі штани і т. д., щоб не виділятися. Але в такому вигляді не годилося ходити у вестибюлі розкішного готелю на Авеніді Атлантики в Копакабані, тож я спускався ліфтом у самий низ і проходив через підвал.



Незадовго до карнавалу мало відбутися особливе змагання між різними пляжними школами самби — Копакабана, Іпанема, Леблон. Там було три чи чотири школи, і серед них наша. Ми мали пройти в карнавальних костюмах по Авеніді Атлантики. Я почувався трохи незручно від думки, що доведеться йти в барвистому карнавальному костюмі, адже я не був бразильцем. Але потім виявилося, що ми будемо одягнені греками, і я подумав, що грек із мене не гірший, ніж із бразильців.



У день виступу я обідав у ресторані готелю, підходить до мене метрдотель — він часто бачив, як я вистукую ритм на столі, щойно зачую самбу, — і каже:



— Містере Фейнман, сьогоді ввечері буде один захід, вам сподобається. Щось тіпіко бразільєро. Школи самби пройдуть маршем прямо під готелем. Прекрасна музика — вам неодмінно треба це почути.



— Ну, не знаю, — кажу, — увечері я зайнятий. Не знаю, чи зможу.



— О! Вам би дуже сподобалося! Не можна пропускати таке! Це тіпіко бразільєро!



Метрдотель і так мене вмовляв, і сяк, але я сказав, що навряд чи в мене вийде, і він був дуже розчарований.



Увечері я переодягнувся у старий одяг і вислизнув через чорний хід, як завжди. На будівельному майданчику ми переодягнулися в карнавальні костюми й почали спускатися по Авеніді Атлантики — сотня бразильських греків у костюмах з пап’є-маше. Я йшов у задніх рядах, граючи на фрігідейрі.



По обидва боки Авеніди зібралися великі юрби людей, у кожному вікні повно народу. І от ми спускаємося до готелю «Мірамар», де я жив. Люди стоять на стільцях і столах, безкінечне море народу. Ми граємо, граємо дуже швидко, і підходимо до готелю. Раптом я бачу, як один офіціант підскакує, показує в мій бік, і через весь цей шум я чую його крик: «ПРОФЕСОР!». Так метрдотель дізнався, чому я не можу ввечері подивитися на змагання шкіл самби, — я беру в ньому участь!



Наступного дня я побачив одну даму, з якою ми постійно зустрічалися на пляжі, вікна її кімнати виходили на Авеніду. До неї напередодні приходили друзі, щоб подивитися на парад шкіл самби, і коли ми йшли під вікнами, її приятель сказав: «Послухайте, як класно той хлопець грає на фрігідейрі!». Мені вдалося! Завжди приємно, коли в тебе виходить те, що, по ідеї, ніяк не мало вийти.



Коли настав час карнавалу, багато людей з нашої школи не прийшло. З нагоди карнавалу ми пошили спеціальні костюми, а людей не вистачало. Можливо, вони подумали, що в нас немає шансів виграти у великих шкіл самби, не знаю. Ми день за днем працювали, репетирували, марширували, а коли настав карнавал, багато людей з оркестру не прийшло, і ми не дуже добре виступили. Навіть коли ми вже йшли по вулиці, частина оркестру десь розчинилася. Дивний результат! Я так і не зрозумів до пуття, що відбулося, можливо, головне задоволення й азарт полягали в тому, щоб виграти змагання пляжів, можливо, людям здавалося, що це їхній рівень. До речі, те змагання ми виграли.



Під час того десятимісячного перебування у Бразилії я зацікавився енергетичними рівнями легких ядер. Я розробив теоретичну частину, сидячи в готелі, але хотів подивитися експериментальні дані. Над цією самою темою працювали в Лабораторії ім. Келога в Каліфорнійському технологічному інституті, тож я налагодив з ними контакт, домовившись про час, за допомогою одного радіолюбителя. Я знайшов у Бразилії радіолюбителя і раз на тиждень приходив до нього додому. Він встановлював зв’язок з радіолюбителем із Пасадени, давав мені позивні (бо такі сеанси були, строго кажучи, незаконні) і казав:



— Тепер перемикаю вас на ДКФК, він сидить поруч і хоче з вами поговорити.



— Говорить ДКФК, — кажу, — скажіть, будь ласка, відстань між рівнями атома бору, про які ми говорили минулого тижня… — і т. д.



Я використовував експериментальні дані, щоб внести поправки у свої константи й перевірити, чи на правильному я шляху.



Перший радіолюбитель пішов у відпустку і дав мені координати свого колеги. Цей другий хлопець був сліпий, але з радіостанцією справлявся добре. Обоє радіолюбителів були дуже милі хлопці, і зв’язок із Калтехом, який ішов через них, виявився дуже ефективним і корисним.



Що стосується самої фізики, то я добре попрацював і досяг змістовних результатів. Їх потім розвинули й перевірили інші дослідники. Однак мені здалося, що теорія, аби все трималося купи, вимагає стільки «феноменологічного уточнення констант», що я не був упевнений, чи в ній узагалі є сенс. Мені хотілося глибшого розуміння природи ядра, але я не був упевнений, що це має значення, тож не розвивав своїх побудов далі.



Що стосується бразильської освіти, у мене теж був цікавий досвід. Я вів заняття у групі студентів, майбутніх викладачів, бо в той час можливостей суто наукової роботи у Бразилії було для кваліфікованих кадрів не так уже й багато. Мої студенти вже прослухали багато курсів, і це мав бути найскладніший курс з електрики і магнетизму — рівняння Максвела і всяке таке.



Університетські аудиторії були розкидані по всьому

1 ... 57 58 59 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"