Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 111
Перейти на сторінку:
коли будуть, - на те йому Чiпка. - Не хочеться менi своєї працi в жидiвськi руки попускати... Зне­хтує, проклята жидова, на горiлку пережене... А ти, як ха­зяїн, знаю, до ума доведеш...

- Нi, Чiпко, не куплю: не треба менi! Чiпка задумався; очi потускнiли; вiн потупив їх униз... Оже швидко журли­ва думка промайнула; очi знову заiскрили - i вiн, наче зрадiв­ши, твердо промовив :


- Ну, коли ж не купиш, то так вiзьми!


- Нащо я в тебе вiзьму його? Ось розсуди гаразд... У тебе тiльки один хлiб i зостався; а я, слава богу, не те­рплю ще нужди!..


- То пропаде ж, Грицьку! проп'ю... Вiзьми, брате, пожа­лiй моєї працi! Ти чоловiк добрий, я тебе змалку знаю... Па­м'ятаєш, як горобенят драли? Пам'ятаєш дiда?.. Вiзьми! Я тебе люблю й твою жiнку люблю... Увiйшов я до вас у хату, як у рай уступив... Ви мене привiтали, як рi­днi; моє серце, мою душу одiгрiли... Вiзьми, Грицьку, про­шу я тебе...


- Про мене... - одказав, мов нехотя, Грицько. - Коли вже тобi так хочеться, то й заберу. Тiльки, знаєш що. Чiп­ко? У тебе мати старая, а ти її так зневажив... у чужих лю­дей хлiб заробляє, сердешна...


- Мати... мати,.. - забубонiв Чiпка й насупив брови. - За матiр не кажи... Хто його знає, хто з нас бiльш винуватий...


Грицькiв докiр дуже вразив Чiпку. Вiн замовк, по­тупив очi в землю, мов боявся на Грицька глянути; подумав трохи та швидше попрощався й вийшов з хати.


- Так ти завтра, гулянками, й забереш, Грицьку? - спи­тав уже з-за дверей.


- Добре. А може, ще й сьогоднi над'їду, - коли справа справна - Чiпка пiшов. Грицько, пiдославши свитку в голов­и, лiг на лавi спочити. Христя поперемивала посуду, по­прибирала; сiла на полу, коло печi, за гребiнь прясти мич­ку. У хатi було тихо-тихо, аж мов важко, тiльки -чут­но бу­ло, як веретено сюрчало, та коли-не-коли Христя легенько зiтхала... Христя думала про сього­ніш­ню роз­мову з Чiпкою. Думки обступили її, повили, як сивi тумани землю... Вона оддалась їм на волю: робiть, мов, що знаєте; несiть, куди хочете!.. I здавався їй Чiпка не та­ким гультiпакою та воло­цюгою, яким його люди взи­вали, яким сама вона його щи­тала до сього дня... Скри­вджене з самого малку, її сирiтське серце догада­ло­ся, що Чiп­ка - не такий... Не гультiпака - ли­хий чоловiк; гультi­пака - зло людське, неправда людська! - казало їй серце... У Чiпки й серце добрiше, й душа чистiша... А що вiн п'є?.. То його лихо п'є... недаром вiн хвалився ним!.. Та як же його й не пити, живучи мiж такими людьми, що ко­жен тiльки й дума: як би менi та менi, як би кого обi­драти, ошукати? Брати рiднi, сестри - першi вороги мiж собою...


- А правду казав Чiпка, - промовила вона вголос, аж Грицько вiд дрiмоти прокинувся.


- Яку правду? - позiхнувши, питає вiн. Що немає мiж людьми правди, що живуть вони не по закону!


- Толкуй!.. дурний, спившись з кругу, верзе не знать що, а вона тому й вiри дiймає...


- Як же не дiймати, коли воно так i є?..


- Як так?


- А так! От хоч би й я... Якби люди по правдi жили, чи терпiла б я, зоставшись сиротою, те горе та нужду, що при­йшлось витерпiти? Чи розкотилося б добро сирі­тське? Ко­ли б вони по правдi, а не по кривдi жили, то всього б того приберегли, не попустили б, щоб сирота скиталася по лю­дях, не завдали б її у найми, де б, може, не стрiвшись з тобою, й вiк звiкувала...


- Своя сорочка ближче до тiла...


- Ото ж то й є... Усе - коли б собi та собi; а про сирiт та безталанних - нi гадки!.. Хай сироти гинуть...


- Хто ж тобi стане дурно чуже добро доглядати? - запи­тав Грицько.


Христю - як хто голкою укольнув... Зляканим по­глядом вона глянула на його: вона нiколи не ждала тако­го вiд Грицька...


- Невже ж би й ти так зробив? - не спускаючи очей з йо­го, вона прямо запитала.


Грицько оханувся i, подумавши, одказав:


- То що ж, що я б не зробив? - другi б зробили. Та чого це ти так прискiпалась до мене? - перемiнивши свiй ла­скавий голос, уже вiн запитав Христю, та й собi гостро глянув на неї.


Христя сидiла на днищi блiда,сумна та, скривившись, дивилася прямо йому в вiчi. Голова її схилилася трохи набiк; нитка в однiй руцi, а починок у другiй - зако-лiли... По виду можна було бачити, що вона, хоч i дивилася на Грицька, дивилася прямо йому в вiчi, та нiчого не бачи­ла; думка її десь далеко-далеко носила...


Грицько помiтив; серце в його якось болiсно тьохну­ло...


- Христе! - гукнув вiн.


Христя кинулась, аж починок з рук випав; вона скочила його доставати...


- Що це з тобою? Чи не закохалась, бува, в Чiп-чинi го­лi п'яти?..


Чи вiд того, що вона нахилялася, чи, може, й вiд того, що метке Грицькове слово влучило прямо їй в серце й по­гнало кров у голову, тiльки зблiдле до того лице Хри­стине зразу покрилося червоним заревом...


- Ох... як ти мене злякав, хай йому цур!.. - переводячи дух, усмiхаючись, веселенько обiзвалася вона до Гри­цька, щоб покрити усмiхом свiй недавнiй смуток.


Грицько пильно подивився на неї. Краска з лиця вже одiйшла, тiльки притаєне легеньке зiтхання та якийсь боязкий, соромливий погляд з блискучих очей нага­дували, що, може, Грицько й правду сказав... Одначе Гри­цько не обзивався. Спустивши з лави ноги, вiн почав у кишенi шу­кати люльки. Налапавши й ви-тягши люльку, довго вiн довбався в нiй протичкою, потягаючись та по­зi­ха­ючи; по­тiм вибивав об лаву згар...


- Пiти лишень покурити, - мнучи тютюн у жменi й держачи в зубах люльку, каже вiн, - та подивитися на вiз... чи добрi осi? Бо завтра справдi гулянками, може, хлiб пере­везу...


Грицько пiшов з хати. Христя [зосталась] сама. Вона аж плечима здвигнула.


- Що це справдi зi мною сталося?! - сама себе запита­ла, та трохи перегодя й затягла сумну та журливу пiсню на всю хату... У голосi її почулися сльози, журба; по­ви­ва­ли вони хату й Христю; вона голосом виводила свiй сум тя­жкий, а рукою - нитку за ниткою...



У недiлю, тiльки що вийшли з церкви та пообiдали, зараз Грицько запрiг своїх пару бикiв,

1 ... 57 58 59 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"