Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Як скажеш.

Вірити Розе було поганою ідеєю, але Полі сподівався, що попередження її зупинить. Зрештою, Доанна теж могла помилитись. Панянка, що їй трапилася, сказала, що вона сестра Аїдової знайомої. Та в Розе сестер не було…

Якщо Прозерпіна простежила за тим, куди він так часто відлучається, і дізналася про Гестію, то це цілковито його провина. Проте нічого лихого заподіяти сестрі Аїда вона не зможе. Інакше ризикує дістати найвище покарання від керівництва Академії, і будь-яка лояльність до неї як кандидатки в Тріаду не допоможе.

Якщо ж це була не вона, тоді до гри вступив ще хтось, кого Полі не знає. Він посмикав себе за пасмо волосся і потер вилиці. Йому не подобалось не знати, що відбувається. Він остерігався того, що скаже про це все Аїд. Попри те що той іще не усвідомлює всієї своєї сили, він так само не усвідомлює, який страх може наводити на інших. У його арсеналі завжди була сонячна усмішка і вміння іронізувати з будь-якого приводу, але поза тим Аїдова аура просто-таки випромінювала його потойбіччя, його замилування смертю і твердий зв’язок із нею. Хтозна, можливо, він тільки через справдешню смерть і міг прийти сюди, у місце, котре збирає душі давніх божеств, щоб відкрити їм новий шлях?..

Полі на одну коротку мить пошкодував, що дозволив уплутати себе в усе це, проте далі його думки втрапили в інше русло. Наскільки Аїд його лякав, настільки Гестія притягувала. Вона теж іще не усвідомлювала своєї сили, проте світло довкола неї було живлющим. І те, що вона робила, часто несвідомо, часто підкоряючись простій інтуїції, — то було чудово. Гестія вабила — і Полі трохи боявся цього магнетизму, однак зі ще більшим нетерпінням чекав на продовження химерної-химерної дружби, котру й дружбою важко було назвати.

Він шкодував, що правила не дозволяють йому з’явитись їй на очі, і водночас думав, що поки все добре так, як є. Адже головне прохання Аїда він виконав бездоганно: у житті Гестії існували магія і загадка, такі потрібні юним богам. Та що там… вони потрібні всім.

Свято було так гарно розплановане, що видавалося Гессі надто нудним. Спочатку — великий родинний обід, потім вручення подарунків та вітання, потім прибуття гостей не-родичів — і знову вручення подарунків, застілля, танці, застілля, побажання, застілля… Голова йшла обертом від кількості слів, сказаних сьогодні про неї з Генрікою людьми, котрі їх бачили не більш ніж двічі в житті.

Олліші прийшли надвечір.

— Якщо тобі сподобається, то я буду зовсім щасливою людиною. — Срібний замочок ледь чутно клацнув на зап’ясті.

Гессі подивилась на руку недовірливо й зачудовано. Браслет скидався на сплетіння тонких гілок, між яких притулилися зорі.

— Я подумав, що квіткових прикрас у тебе багато. А ця, щойно її побачив, нагадала мені про тебе. Про те, як ти говориш — про мрії, світло…

— Дуже! — видихнула Гессі. — Він дуже красивий!

— Радий, що догодив шановній панянці в день її свята. — Даррін жартівливо вклонився. — А тепер, якщо ваша ласка, піду ще привітаю Генріку. — Юнак поплескав по величенькому пакету, де з однаковим успіхом міг бути стос книжок і обіцяний сервіз від матінки Оллішів.

Гессі розсміялась. Вона подивилася на спину в лискучо-сірому жилеті, затримала погляд на темно-смарагдовій стрічці у волоссі Дарріна і подумала, що він таки не схожий на Аїдена. Принаймні менше, ніж їй здавалося раніше. Вона простежила за другом, котрий розмовляв тепер з її сестрою і вручив тій пакунок. Генріка тут же зиркнула в її бік, ніби хотіла дізнатись, а що ж дісталося сестрі. Гессі розвела руками і зробила реверанс, не стримуючи широкої усмішки. Генрі на мить насупилась, бо нічогісінько не зрозуміла. І це було кумедно.

Гессі випила рожевого, як захід сонця, пуншу. Даррін Олліш стояв неподалік, недбало спершись на одвірок. Пані Моррінда оминула його з великою тацею канапок і щось пробурмотіла, після чого хлопець відійшов і притулився в кутку, між каміном і шафою з батьковими книжками.

Гессі знову наповнила келих і випила все одразу.

— Гесті! — Генріка сіпнула її за рукав і зробила страшні очі. — Там алкоголь!

— І що? — Дівчина відверто не розуміла, чому сестра дивиться на неї так — з осудом і підозрою.

— А те, що годі тобі. Що за звичка — напиватися на власному святі! Що про тебе подумають?

— Що мені весело і я чудово бенкетую? Серйозно, Генрі, та їм усім байдуже. — Гессі окреслила півколо в повітрі, щоб охопити залу, а тоді таки поставила келих на стіл. Гаразд, можливо, Генріка трохи має рацію.

— Іди! Танцюй! — Сестра майже відштовхнула її від столу, тоді за руку потягла до каміна і зиркнула на Дарріна: — Юначе, чому ви не розважаєте даму?

Той подивився на Генріку спантеличено, а тоді запропонував Гессі руку. Вона вчепилась у неї, як у надійну опору, і ступила кілька кроків, а тоді запропонувала:

— Може, ліпше на свіже повітря?

Вони перетнули всю залу — Гессі відчула палючий погляд матінки, — а тоді вийшли на веранду.

— Тут ліпше? — спитав брат Фаусти послужливо.

— Так. Дуже… Тобто так, ліпше. Не надто, загалом. Але там стільки людей, що я вже втомилась, — випалила дівчина. — Таке відчуття, що це свято не наше з Генрі, а всіх отих гостей. А ми тут лише для того, щоб вони мали формальний привід зустрітись. Не те щоб я думала, що це погано. Але втомлює.

Даррін тихо розсміявся.

— Дивна дівчинка…

— Ти казав те саме під час нашої другої прогулянки. Здається, коли я танцювала на вулиці.

— Ого, запам’ятала!

— У мене хороша пам’ять. Може, я і руйную чашки, проте це не означає, що зовсім нездара. — Вона поправила бретельку сукні і провела пальцями по браслету.

— Так-так, — погодився Даррін і стишив голос до ледь