Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Світло сяяло там, де не мало бути ніякого світла.

Він проникав навіть крізь його зімкнені вії та дрімоту. Джерело жовтого, нерівного світла було зовсім поруч, потім трохи віддалилося. Дерк ледь усвідомив, коли промінь світла вперше вторгся у його тяжкою працею зароблений сон. Він пробурмотів щось невиразне і відвернувся. Десь поруч гули голоси, хтось засміявся коротким, уривчастим смішком. Дерк продовжував спати.

Тоді його штовхнули в обличчя.

Його голова відлетіла убік, і ланцюги сну розсипалися у спалаху болю. З розгубленим і перекошеним від болю обличчям він спробував сісти, не розуміючи де знаходиться. У скронях шалено стукало. Світло було надто яскравим. Він підняв руку до очей, щоб захистити їх від світла та від ударів. Знову пролунав сміх.

Повільно свідомість поверталася до нього.

Звісно, ​​це були брейти.

Один із них, довготелесий, кістлявий чоловік із шапкою кучерявого чорного волосся, стояв біля протилежної стіни тунелю, тримаючи Гвен однією рукою, іншою стискаючи лазерний пістолет. Рушниця на ремені висіла в нього за плечима. Руки Гвен були пов'язані за спиною. Вона стояла, опустивши очі.

Брейт, що стояв над Дерком, не витягнув з кобури лазера, але в лівій руці він тримав потужний ручний ліхтарик, що наповнював тунель жовтим світлом. Його сліпучий промінь не давав можливості розглянути обличчя брейта, але не приховував високого, як у всіх кавалаанців, зростання. Голова його була гладкою, як яйце.

- Нарешті нам вдалося привернути твою увагу, - сказав чоловік із ліхтариком. Другий пирснув тим сміхом, який Дерк уже чув.

Насилу Дерк підвівся, відступив на крок назад, подалі від кавалаанців, і притулився до стіни, намагаючись зберегти рівновагу. Різкий біль пронизав голову, все попливло. Яскраве світло ліхтарика різало очі.

- Ти зіпсував здобич, Пір, - сказав брейт з лазером у руці, що стояв біля протилежної стіни.

– Сподіваюся, не так уже й сильно, – озвався інший.

– Ви вб'єте мене? - Запитав Дерк. Ці слова далися йому досить легко. Він почав приходити до тями після удару.

Гвен звела очі.

- Звичайно, вони уб'ють тебе, - сказала вона впалим голосом. – Тільки смерть буде нелегкою. Мені дуже шкода, Дерк.

- Мовчи, бетейн-повія, - прикрикнув на неї важкий чоловік, якого інший назвав Піром. Дерку здалося, що він уже чув це ім'я раніше. Чоловік глянув на Гвен і знову повернувся до Дерка.

- Що вона мала на увазі? – нервово запитав Дерк.

Він притискався до скелі, намагаючись непомітно напружити м'язи. Бенкет стояв зовсім близько. Він здавався впевненим у собі і невимушеним, але Дерк підозрював, що це оманливе враження. Чоловік високо тримав ліхтар, але в іншій руці він мав метрову палицю з темного дерева з важкою дерев'яною шишкою на одному кінці і коротким лезом на іншому. Він легко тримав її пальцями за середину і ритмічно поплескував нею себе по нозі.

- Ти придумав нам захоплююче полювання, перевертень, - сказав Пір. - Я говорю це абсолютно серйозно, без жодних жартів. Мало хто зрівняється зі мною в мистецтві стародавнього полювання. Ніхто не перевершує мене. Навіть у Лорімаара благородного Брейта Аркеллора трофеїв наполовину менше, ніж у мене. Тому, якщо я кажу тобі, що полювання було чудовим, значить, так воно і є. Я щасливий, що вона не закінчена.

– Що? - Вигукнув Дерк. – Чи не закінчена?

Дерк прикидав, чи зможе використовувати ближнього як прикриття від другого, у якого в руці був лазер. Можливо, йому вдасться вихопити лазер Піра в нього з кобури?

- У затриманні сплячого перевертня немає жодного спортивного інтересу, і це не зробить нікому честі. Ти побіжиш знову, Дерк Т'Ларієн.

- Він зробить тебе своїм корарієлом, - пролунав сердитий голос Гвен. Вона дивилася на обох брейтів із навмисним викликом. - І ніхто не зможе полювати на тебе, крім нього та його тейна.

Бенкет повернувся до неї.

- Мовчати, я сказав!

Вона засміялася йому в обличчя.

– Наскільки я знаю Піра, полювання буде традиційним. Вони відпустять тебе у лісі, можливо, голим. Ці двоє залишать свої лазери та аеромобілі і поженуться за тобою з собаками, озброєні мечами та метальними ножами. Але, звичайно, після того, як мене доставлять моєму господареві.

Бенкет насупився. Інший брейт розмахнувся пістолетом і вдарив їм Гвен по губах.

Дерк напружився, секунду зволікав - трохи довше, ніж слід, - і стрибнув.

Але й метр виявився занадто великою відстанню: Бенкет усміхався, його палиця піднялася вгору з неймовірною швидкістю і вдарила Дерка в живіт важким кінцем. Дерк захитався і зігнувся навпіл, зробивши кілька кроків уперед. Бенкет витончено відступив і, описавши палицею в повітрі коло, ударив його в пах. В очах Дерка весь світ засмикався червоною пеленою.

Падаючи, він смутно усвідомлював, що Бенкет знову наближається. Брейт недбало вдарив його по голові втретє, і Дерк знепритомнів.

Біль. Перше та єдине його відчуття. Біль нічого, крім болю. Голова паморочилася. У ній щось стукало і дзвеніло в дивному ритмі. Хворів живіт, ніг не відчував. Біль та запаморочення затьмарили весь світ. Це тривало вічність.

Поступово свідомість почала повертатися до нього. Дерк почав щось розуміти. Він помітив, що біль проходить його тілом хвилями, посилюючись і затихаючи, посилюючись і затихаючи, вгору - вниз, вгору - вниз. Потім він зрозумів, що його тіло теж підлітає і опускається вгору вниз. Він лежав на чомусь, а це щось тягли чи везли. Він спробував поворухнути рукою. Це було важко. Здавалося, що біль позбавив його всіх нормальних відчуттів. Рот був сповнений крові. У вухах стояв дзвін. Голова палала.

Так, його везли. Він чув голоси. Уривки слів доходили до свідомості крізь шум у вухах, але сенс плутався. Десь попереду в сірому тумані блимало світло.

Помалу шум у голові стихав. Слова ставали зрозумілими.

– …не буде щасливим, – долинув до нього незнайомий голос.

Дерк чув цей голос раніше, але не був у цьому впевнений. Все здавалося таким далеким, тіло підлітало і падало, біль з'являвся і зникав.

- Так, - сказав інший голос - уривчасто, впевнено.

Знов шум у голові, кілька голосів одразу. Дерк нічого не зрозумів.

Потім ще один голос перервав решту:

- Досить, - сказав він.

Він звучав ще віддалі, ніж перших два, виходячи звідти, де виднілося світло, що вагалося. Бенкет? Бенкет.

- Я не боюся Бретана Брейта Лантрі, Розефе. Ти забув, хто я. Я вже мав три голови, здобуті в лісах, коли Бретан Брейт ще смоктав молоко. Перевертень належить мені за всіма старими правилами.

- Правильно, - відповів перший, незнайомий