Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Кілька секунд подібних однотипних слів, що перемежовувалися важким диханням, які складно було зв'язати зрозумілою канвою, і запис зупинився. Адран задумливо наблизився, увімкнув ще раз, прислухаючись. Потім ще.

Дивно, але ані Дейка, ані Удана старий жодного разу не згадав. Кішку, на щастя, теж.

– Це все? – обернувся пес до медбрата чи лікаря, хто його розбере.

– Все, пане.

– Якщо ще щось казатиме – записати. І одразу до мене.

Дрон кинув останній погляд на батька і попрямував до дверей, махнувши головою, щоб я йшла за ним.

Купа питань крутилися на язику, але дорогою я не ризикнула їх ставити. А у своїх покоях пес насамперед закрився в душовій, наче ледве дотерпів.

Фиркнувши йому вслід, я скоріше скинула шпильки, а подумавши, ще й панчохи – гумки натиснули. Піджак теж здавався жорстким і грубим, хотілося нарешті вдягнути щось домашнє та відпочити.

Посумнівавшись і зиркнувши на туалетні двері, я ризикнула зняти піджак та натягнути халат Дрона. Сполоснула втомлені ноги в наповненому басейні, але лізти в нього без дозволу не наважилася. Хто цього пса знає, з чого психане наступного разу.

З туалетної пролунав якийсь дивний рик, що перекрив шум води.

– Дроне? – я злякано наблизилася, намагаючись збагнути, що могло з ним там статися?!

– Брись! – хрипко озвався він.

– Що трапилося?

– Я сказав, відчепися, кішко! – майже нормальним голосом озвався пес.

От гад! Я тут хвилююся, можна сказати! Ледь допомогу не запропонувала! А він... Не дуже й хотілося!

Я залізла в облюбоване напередодні широке крісло, укрилася покривалом і згорнулася клубочком.

Сон майже повністю здолав мене, коли над самими вухами пролунало гучне:

– Кішко!

Я підскочила, боляче вдарившись головою об поручень, і з шипінням почала терти вдарене місце.

– Чого так лякати?

– Ти навіщо мій халат начепила?

– Ти ж мені мого не видав.

– Я тобі сказав, як ходити!

– А сенс? Щось тебе це не дуже вражає.

– Бо я так велів! – красень височив наді мною в рушнику навколо стегон, від нього виходила легка пара, а мокре волосся трохи стирчало, витерте, але не причесане.

– Вб'єш, зате в халаті, – глянула я насуплено.

– Кішко, – несподівано засміявся він. – Ти ненормальна, ти знаєш це?

– Хто б казав, – пробурчала я.

– Це ти про що? – перепитав він підозріло.

– Ходиш там, гарчиш, спермою заливаєшся... – я кинула погляд на його обличчя і поспішила перевести тему: – Краще скажи, ти зрозумів, про що батько марив?

Ох, здається, я обрала не найкращу тему для переводу! У всілякому разі, обличчя Дрона стало ще більш похмурим та палаючим.

– Ну хоча б чого там «не можна», – запропонувала я.

Зрозуміла, що відповіді не отримаю, і поспішила схопитися з крісла. Мені, може, теж у душ хочеться!

Дрон упіймав мене за халат, я вивернулась з довгих рукавів та помчала до дверей у туалетну під розлючене «Кішко!»

Просиділа, напевно, більше півгодини, встигнувши і помитися, і навіть висохнути. Адран не намагався мене покликати чи того гірше, виламати двері, і я нарешті вирішила, що він заспокоївся. А то й узагалі пішов! Грати з дружком.

Не тут то було. Ні, він зібрався, і навіть гарно вдягнувся – в сорочку, що вилискувала металом, і вузькі темно-сині штани, що ще сильніше підкреслювали ідеальну (принаймні, на мій смак) чоловічу фігуру! Але йти без мене не збирався.

В руках пес крутив щось підозріло чорне та шкіряне. Я постояла на порозі, розмірковуючи, виходити, або ще трохи помокнути, а заразом чи зняти рушник, чи йому набридне на мене гаркати. Трохи помилувалась тугими сідницями, щільно обтягнутими тканиною.

– Піди сюди, кішко, – кинув красень не дивлячись, ніби вчув.

Притримуючи рушник, наче він міг виконати функції кольчуги, я рушила до Адрана.

Втім, як не дивно, страху більше не було – навпаки, з'явилося якесь неясне відчуття надійності, чи що. І, звичайно, азарту! Починаючи з бажання розгадати все, що він приховує – і закінчуючи цікавістю, у що ж нарядить мене в черговий раз!

Мабуть, в мене ніколи не було настільки насичених днів. Але я не відчувала себе жертвою, начебто все йшло правильно та вірно. Дивне, треба визнати, відчуття у моєму становищі.

«Буде важко, дівчинко, – знову зазвучав у голові невиразно знайомий жіночий голос. – Але ти впораєшся».

«Впоралися б пси», – десь на периферії пам'яті пирхнув другий.

– Про що замислилася?

Я здригнулася від несподіванки, дивлячись на Дрона і намагаючись збагнути, де знаходжусь і що це зараз примарилося.

– Про тебе, – хмикнула.