Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

Стас

Сказав би кому, не повірили.

Хвилююся, наче, вперше веду дівчину на побачення. Приїхав. По дорозі придбав букет квітів, назви не знаю, зате не троянди та не ромашки, це точно. Під'їхав під під'їзд, та передзвонив Аліні, щоб уже виходила.

Було б краще піднятися до неї, та занести квіти, щоб вона не носилася з ними. Проте, Аліна попросила чекати надворі. Вирішив не перечити їй сьогодні.

Моя дівчинка не змусила мене довго чекати. Випливла з будівлі, по іншому сказати не можу. Красуня. Не в змозі надивитись.

І наче, все до банальності просто.

Та, мабуть, для мене, все на Аліні виглядатиме неперевершено. Бо це та історія, коли жінка прикрашає одяг, а не навпаки. А моя кохана може прикрасити будь яку річ, що приміряє на себе. Хоча, на мою скромну думку, без одягу Аліна виглядає краще всього. А що? Це суб'єктивна думка закоханого чоловіка.

Йду їй на зустріч, кілька метрів від авто, та все ж, це додаткові хвилини очікування, котрі можу провести з нею. Посміхається.

- А ти, Плутар, причепурився! - кепкує моя кішечка, - Ти нічого не наплутав, сьогодні вечеряєш зі мною, а зібрався, як на ділову зустріч?

- Ти про що? Я весь твій! І для тебе. - підіграю їй. А що, не тільки ж їй жартувати. - І добре, що вирішив причепуритись, бо що тоді робити в компанії такої шикарної жінки? - цілую у щічку, вдихаю мій любимий аромат, запах моєї коханої, шепочу на вушко. - Неймовірно виглядаєш, моя люба.

- Дякую. - тихо, на видиху відповідає моя красунечка. - Ти також відмінно виглядаєш, тобі пасують костюми.  -  не залишає без уваги мої старання.

- То що? Поїхали? - запитую для форми.

 Допомагаю своїй жінці сісти в авто. Сьогодні взяв позашляховик, тому забратися у вузькому платті для Аліни без сторонньої допомоги важко, що загалом, мені і на руку, є можливість пройтись руками по тендітному стану коханої.

Обійшов автомобіль, та зайняв місце водія. З заднього сидіння дістав букет, котрий відразу передав Аліні.

- Це тобі, кохана. Сподіваюсь вони тобі сподобаються.

- Дякую. Дуже приємно. - бере в руки букет, торкається своїми пальчиками пелюсток квіток, про щось задумавшись.

- Ти сьогодні зі мною, чи десь літаєш? - все ж не втримуючись запитую Аліну.

- Звичайно з тобою. Хіба є сумніви? - відповідає мені з посмішкою.

Киваю, прийнявши її відповідь. Неспішно виїжджаю з двору. До готелю добираємось доволі швидко. Окрім того, що відстань не велика, так і дорога практично пуста. Темп міста в вихідні кардинально змінюється, в порівнянні з робочими днями. Вся метушня перепадає на обідній час, а ранок і вечір дуже спокійні. Люди відпочивають, залишивши свої автівки вдома.

Як я скучив за цим містом! За спокоєм та рівновагою, що воно дає. Хоча за той час, що мене не було, все дуже змінилося. Можна тепер його називати - місто, що будується. В кожному районі тільки те і видно, що нові висотки та будівельні крани. Проте і  багато гарної трансформації зазнало. Усі центральні місця для відпочинку привели в людський вигляд. Та і звичайні вулиці і старі двори,тепер, не відлякують.

З ностальгією тепер згадую, як ми з Алінкою, сиділи на березі озера на моїй куртці, під старими вербами, яких тепер і в спомині немає. І такі ж, як ми, поодинокі парочки ховалися від чужих очей. Бо в той бік, доходило мало людей, хіба рибалки, та плавці. А тепер, це одна велика прогулянкова площа.

Усе змінюється, добре, коли в кращу сторону.

Так в тишині, в приємній меланхолійній атмосфері добираємось до стоянки готелю.

Займаємо свій столик. В один момент я трохи підвисаю. Сукню дівчина одягла таку, що краще одразу в номер піти. Ні, не те що непристойно... просто, дуже сексуально, тепер потрібно хоч трохи посидіти за столом. Вузьке плаття, що огортає тіло наче друга шкіра, нижче коліна, насиченого смарагдового кольору, що підкреслює її карі очі, з зеленим обідком. Голі плечі. Вона що? З розуму мене вирішила звести?

Спокійно сидить напроти мене і ретельно вивчає меню, що їй подав офіціант, котрий, до слова, також зацікавлено її оглянув. Так і хотілося між очі йому заїхати, щоб не витріщався, а Аліну чимось прикрити, або взагалі забрати з очей людських. Та за кільки вдихів і видихів, печерного чоловіка в собі відправив на спочинок, щоб мати змогу насолодитися вечором.

- Вже вирішила, що будеш замовляти? - запитую кохану.

Мене особисто їда в останню чергу цікавить.

- Так.

Зловив погляд нашого офіціанта, давши знак, що може підійти, продовжив пропалювати його поглядом, поки Аліна робила замовлення. Сам довго не вибирав, за час, що я тут проживаю, то меню вивчив від А до Я, та й не хотілося зайвий час витрачати. Замовив те, що швидко готується.

- То які плани на ніч? - переходжу до того, що найбільше хвилює. - Залишишся?

- Швидше всього так. - відповідає. А я розумію, що тепер можна розслабитись.

Перед від'їздом зможу хапнути трохи свого кайфу, свого наркотику...якби я зміг словами описати хоча б половину тих почуттів, що маю до Аліни! То вона б не вагалася з переїздом. А так, мої слова наче вирвані з контексту. Уривки думок, уривки спогадів...