Читати книгу - "Пастка"

— У вас була на те причина, — говорила вона далі. — З вами тоді обійшлися так підло, так огидно... Ох! Скажу вам по правді: на вашому місці я б навіть за ножа схопилася.

Вона знову зробила невеличкий ковток, відсьорбнувши зі склянки. Тоді припинила говорити своїм протяглим голосом і швидко, не спиняючись, додала:

— Щоправда, щастя їм від того не було. Ах! Господи, Господи! Ні дрібки щастя, аніскілечки!.. Вони виїхали до чорта в зуби, оселилися десь коло Ґласьєр, на брудній вуличці, де завжди по коліна багнюки. Два дні по тому поїхала я вранці до них, щоб разом пообідати, — нічогенька поїздочка омнібусом, моє вам слово! І що ж! Люба моя, вже тоді я застала їх за гризнею. Коли я заходила, вони саме обмінювалися ляпасами. Ба! Оце так коханчики!.. Ви ж знаєте, що Адель не варта й шворки, щоб її повісити. Хоч вона й моя сестра, але я мушу сказати, що в неї натура справжнісінької сучки. Вона мені стільки свинства вчинила; надто довго все розказувати, та менше з тим, ми якось самі порахуємося... Що ж до Лантьє — хай йому чорт! — ви його знаєте, він анітрохи не ліпший. Корчить із себе панича — еге ж? — і репіжить вам зад гарма-дарма! Як почне бити, то кулака не шкодує... Отак вони й товклися не покладаючи рук. Ще тільки піднімаєшся сходами, а вже чути, як періщать одне одного. Якось раз навіть поліція їх втихомирювала. Все те заколотилося, коли Лантьє захотілося юшки на олії — бридоти, яку їдять оті південці, а Адель сказала, що це бридота. Він пожбурив їй межи очі пляшку з олією, вона шпурнула в нього каструлю, а тоді в них пішло в хід усе кухонне начиння. Сколошкали весь квартал.

Ведучи мову про цю сімейку, Адель розповіла й про інші побоїща, про такі речі, від яких волосся ставало сторч. Жервеза мовчки слухала всі ці історії. Обличчя її зблідло, кутики вуст нервово посмикувалися, немов складаючись в легеньку усмішку. Вже майже сім років, як вона нічого не чула про Лантьє. Жервеза й подумати не могла, що від імені Лантьє, сказаного пошепки їй на вухо, аж запече в грудях. І гадки не мала, що їй буде так цікаво дізнатися, що сталося з цим неборакою, який так негідно повівся з нею. Тепер їй нічого було заздрити Адель. Та все-таки в глибині душі вона раділа з цих сімейних чвар; уявляючи тіло цієї дівчини, вкрите синцями, Жервеза відчувала втіху, відчувала себе відомщеною. Залюбки сиділа б отак до самого ранку й слухала Віржіні. Не бажаючи здатися аж надто зацікавленою, вона ні про що не запитувала. Ось так несподівано заповнилася прогалина в її житті, немов тепер її минуле перетекло в теперішнє.

Тим часом Віржіні знову схилилася над склянкою: примруживши очі, вона посмоктувала цукор. Жервеза, розуміючи, що мусить щось сказати, прибрала байдужого виразу й запитала:

— То вони й досі живуть у Ґласьєр?

— Та де там! — відповіла та. — Хіба я вам не сказала? Оце вже тиждень, як вони розбіглися. Одного чудового ранку Адель зібрала своє манаття й пішла, а Лантьє, ясна річ, за нею не погнався.

Прачка мимоволі аж скрикнула й голосно перепитала:

— Отже, розбіглися?!

— Про кого це ви? — поцікавилася Клеманс, перервавши розмову з матінкою Купо й пані Пютуа.

— Та ні про кого, — відповіла Віржіні, — ви їх не знаєте.

Вона уважно подивилася на Жервезу й спостерегла, що та схвильована. Потім підсунулася ще ближче й, ніби відчуваючи якусь злостиву втіху, продовжила свою розповідь. Тоді раптом запитала, що б вона робила, якби Лантьє почав упадати коло неї. Бо, зрештою, чоловіки такі непередбачувані, тож Лантьє цілком може повернутися до свого першого кохання. Жервеза випросталася, прибравши гідного й чеснотливого вигляду. Вона заміжня жінка й виставить Лантьє за двері — ось і все. Між ними більше нічого не може бути, та вона йому навіть руки не подасть. Якби Жервеза поглянула в його бік, то вважала б себе нікчемницею.

— Я добре розумію, — мовила вона, — що Етьєн — його син, і цю єдину ниточку я не можу перервати. Якщо Лантьє забажає побачити Етьєна, я відпроваджу хлопчика до нього, тому що не можна заборонити батькові любити свою дитину... Але щодо мене, бачте, пані Пуасон, я краще дам посікти себе на капусту, ніж дозволю йому доторкнутися до мене бодай пальцем. З цим покінчено.

Промовляючи останні слова, Жервеза накреслила у повітрі знак хреста, ніби скріплюючи печаткою на безрік свою обітницю. І, прагнучи завершити розмову, вона, немов прокинувшись, підхопилася й крикнула до робітниць:

— Ти подиви на них! Може, гадаєте, що білизна сама собою попрасується? Ото вже валяки! Ану гайда до роботи!

Але робітниці, розімлілі від лінивої знемоги, не квапилися; вони сиділи, згорнувши руки на колінах і тримаючи в долонях порожні склянки, в яких ще бовталося трохи кавової гущі. Балачки не вмовкали.

— Я мала приятельку, таку собі Селестіну, — мовила Клеманс. — То була божевільна, що дуріла від котячої шерсті... Знаєте, їй скрізь увижалася котяча шерсть, і вона завжди крутила отак язиком, бо гадала, що в неї повен рот тієї котячої шерсті.

— А в мене, — встряла до розмови пані Пютуа, — була одна товаришка, так от у неї завівся червак... О! Та тварюка страшенно вибаглива!.. Він скручував їй живота і гриз доти, доки вона не давала йому курятини. Можете собі уявити, чоловік заробляв сім франків, і все йшло на витребеньки того червака...

— Та хай Бог милує! Я б одразу вилікувалася, — перебила її матінка Купо. — Еге ж! Просто треба з’їсти печену мишу. Вона отруїть червака тієї ж миті.

Сама Жервеза теж почала піддаватися солодкому неробству. А тоді стрепенулася й звелася на ноги. От тобі й маєш! Отак ціле пообіддя й пішло на баляндраси! Ними гамана не наб’єш! Вона першою повернулася до своїх фіранок і помітила, що вони заляпані кавою, тому, перш ніж знову взяти праску, їй довелося затерти пляму мокрою ганчіркою. Робітниці потягувалися біля печі й, долаючи власну нехіть, шукали свої держаки до прасок. Щойно Клеманс поворухнулася, на неї напав такий кашель, що вона мало язика