Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

арбалети й вихопити зброю. Поки Кайлін бігла, то бачила все наче уві сні, наче кожна постать рухалася в густому сиропі. Той, хто стояв ближче до коваля, помітивши удар пробійника, поставив блок. З тим самим успіхом він міг спробувати зупинити фургон на повному ходу: двадцятифунтовий молот ударив точнісінько у вістря шаблі, сталь зойкнула і зламалася. Молот гепнув чоловіка посеред грудей і не зустрівши опору, занурився в них на добрі два пальці. Сила удару кинула викрадача на стіну.

Останній нападник завдав Ласкольникові укол у глибокому випаді, а в наступну мить кха-дар був уже поряд із ним. Кривий клинок кавайо блиснув — і шабля впала на підлогу.

Офіцер вищав.

Кайлін дивилася, як дядько спокійно робить два кроки до нього, здіймає над головою молота й з усієї сили опускає його на потилицю солдата. Хрупнуло, запанувала тиша.

Вона зупинилася.

Коваль стояв. Есо’бар підводився із землі із закривавленим ножем у руці. Навіть Дер’еко вже був на ногах, хоча примітивна пов’язка на його стегні встигла просякнути кров’ю. Ласкольник тримав свого кавалериста за горлянку. Чоловік затиснув здорову руку на правому зап’ястку, намагаючись зупинити кровотечу. Кха-дар присунув до нього своє обличчя й просичав:

— Ти та я, друже. Поговоримо, — глянув на коваля. — Розпалиш горно?

Анд’еверс не дивився на нього. Дивився в куток кузні, де, наче купка ганчір’я, лежала невеличка постать.

— Вее’ра? — прошепотів він.

Тепер усі глянули в той бік. Тітка досі стискала рукою дугу казанка, парували залишки супу, а з її грудей стирчало дві стріли.

Кайлін відчула, як під нею підгинаються ноги, сперлася шаблею об підлогу, щоби не впасти. Десь ударили двері, решта родини, зацікавлена галасом, бігла на порятунок, але Кайлін знала, що вже надто пізно. «Чекайте, поки не почнеться», — сказала тітка. Вона знала, що в них є арбалети, знала, що вони ними скориста-ються, а солдати, ким би вони не були, керовані інстинктом, вистрелили в того, хто перший напав на їхнього командира.

Вона відчула, як десь всередині, за грудиною, щось тріскається.

— Тьотю…

Вона впала на коліна.

— Мамо? — Есо’бар опинився біля матері першим, впав на коліна, торкнувся шиї, губ, глянув на долоню, вкриту червоним, із таким виразом на обличчі, ніби бачив кров уперше в житті. — Мамо?! Ма-а-амо-о-о!!!

Коваль стояв скам’янівши. Перший був подібний на статую. Обидва, згідно із найкращими традиціями Фургонників, приховували свої почуття глибоко всередині. І лише долоні Анд’еверса, стиснуті на руків’ї молота, побіліли, немов хтось їх обсипав борошном.

З-за рогу вихопилася Нее’ва, дико писнула, кинулася до матері. Дівчатам можна плакати публічно без ризику втратити обличчя. Кайлін скористалася цим привілеєм.

Не знала, що сталося. Очі її були заплющені, на губах та щоках — сіль. Раптом хтось крикнув і впав. Кайлін почула кілька швидких кроків, що наближалися — хтось біг. Вона розплющила очі й в останню мить прикрилася рукою.

Бранець, останній з дружини викрадачів, вирвався від Ласкольника й кинувся до коней. Стікав кров’ю, стискав руку на перерубаному передпліччі, але намагався врятувати життя. Копнув Кайлін носаком військового чобота, і якби вона не захищала обличчя рукою, зламав би їй гортань.

Вона відчула паралізуючий біль, що пішов уверх по руці до плеча, і її відразу наче вдарило вогнем — сильно, аж до зупинки подиху. Вона впала на спину, намагалася підвестися, але ноги відмовили. Один дикий стрибок — і вбивця вже був у сідлі.

Вона підхопилася, він наїхав конем, перекинув її — і раптом всюди навколо були самі лиш копита: великі, підкуті залізом, які били об землю, так близько від м’якого тіла. Дівчина скрутилася, закриваючи рукави голову. Якесь із копит ударило їй в ребра, Кайлін крикнула. Кінь розвернувся й полетів у бік проходу поміж фургонами, просто у степ.

Хтось пробіг поряд, заіржав другий кінь, почалася погоня. Вона закашлялася, намагаючись підвестися і спираючись долонями об землю. Рука, ушкоджена копняком, підломилася. Кайлін мало не зарилася носом в пісок.

Ніхто не підійшов, аби їй допомогти.

Вона підвела голову. У кузні всі стояли нерухомо, ніби скам’янівши.

Ласкольник, і собі підводячись із землі, завмер на половині руху, дівчата, сповнені невимовного жаху, дивилися кудись поза нею. Есо’бар притуляв до грудей голову матері — здавалося, його нічого більше не обходить. Близнюки, Дет’мон і Мер’данар заклякли в якихось дивних позах, наче раптові чари паралізували їх на ходу.

Першого не було.

Мить вона вдивлялася в усю цю сцену, намагаючись зрозуміти, що це значить, незважаючи на біль, розпачливе гупання серця й брудний пісок під повіками.

Він поїхав. Верхи.

Анд’еверс втратив сьогодні і дружину, і сина.

Ласкольник нарешті підвівся з землі.

— Кайлін, на коня! Якщо сповзе пов’язка — він за пару хвилин стече кров’ю.

Вона встала на ноги, схопила під вузду найближчого коня. Армійська тварина неохоче підкорилася чужому дотику, але відразу відчула, що несе на спині справжнього вершника.

Ласкольник уже сидів у сідлі. Вони розвернули коней і погнали за Дер’еко.

* * *

Наздогнали його приблизно в милі за містом. Він віз убивцю, перекинувши того через сідло. Побачивши їх, усміхнувся синіми губами.

— Есо мав рацію, — прохрипів. — З кінської спини видно далі. Схоплений кавалерист висів безладно, наче якийсь лантух.

— Добрий поріз, генерале. Він мало не стік кров’ю, — Дер’еко похитнувся, зблід іще більше. — Інакше я його не наздогнав би.

Кайлін під’їхала з лівого боку. Сідло, попона, попруга й стремено були в крові.

— Злазь, — наказала вона.

Він похитав головою.

— Я стискаю йому боки з такою силою, що він ледве дихає… Пов’язка ослабнула, коли я біг… Якщо відведу ногу від сідла… бризне пару разів — і я впаду.

Ласкольник під’їхав до нього, грубо зв’язав бранця, використовуючи пута як джгут. Потім кинув оком на Першого. Без слова протягнув ремінь біля його паху, взяв у петлю, сунув туди шматочок деревини, почав замотувати. Дер’еко засичав, закусивши губу.

— Нічого кращого я не вигадаю, — голос кха-дара був спокійним і байдужим. — Може, втратиш ногу, але не помреш тут мені, хлопче.

Хриплий сміх прозвучав наче іржання.

— Навіщо… ще один баніта в Степах… до того ж… без ноги? — Дер’еко похитнувся і був би впав, якби Кайлін його не підтримала.

— Потім, — відрізав кха-дар. — Потім порозмовляємо. А тепер — повертаємося додому.

— Але… в мене вже… немає дому.

Ласкольник без слова розвернув коней і скерував їх на Літрев.

* * *

Вони почекали, аж поки спадуть сутінки, коли жоден клієнт точно не з’явиться у коваля. Перев’язали бранця, дозволили йому відпочити й почали допит.

Кайлін сподівалася, що Ласкольник поставить