Читати книгу - "1793"

Що вони думають, коли дають йому, мало Петтерссона хвилює. Так само байдужі йому їхні думки й почуття, коли він їх ґвалтує. Але танець навколо криниці — це інше. Не кілька метушливих порухів стегнами і приємна, але надто коротка мить розрядки. Танець переносить його в інший, солодкий світ. Він не знає, чи схвалюють інші наглядачі його розваги. Не втручаються — уже добре. Він ні з ким не танцював після тієї Ерсон. А вона дуже його завела — гострим язиком, нахабною поведінкою. Він таких любить. Вони спершу думають, що якісь особливі, щось знають і вміють. Шмагати живих мерців так само безглуздо, як бити нарізане м’ясо. Це справа м’ясників — вони теж відбивають м’ясо, щоб стало м’якше. Ерсон підвернулася дуже доречно. Тепер кульгає і здригається від кожного звуку. Петтерссон відчуває приємне потепління щоразу, як на неї дивиться.

Дихання частішає від збудження. Незадоволеність, яку він відчуває, цього разу анітрохи не зменшилася від виверження. Усе той самий внутрішній тиск, а надто ж від згадки, як пияк-пастор принизив його перед ув’язненими й наглядачами. Він уже вибрав собі нову танцівницю, з бригади старої карги. В очах впертий блиск, симпатична, і постійно щось видивляється, про щось думає. Нічого, скоро він запросить її на танець. Скоро… Треба потерпіти. Що довше протримаєшся, то солодша винагорода.

У чоловічому крилі вже почали робити ставки. Там тримають або надто старих, або надто малих хлопчаків, нездатних до роботи. Але вони добре знають Петтерссона, а може, як чоловіки навіть розуміють певною мірою його потяг. Ось уже кілька тижнів минуло відтоді, як він востаннє відшмагав когось. Скоро прийде час для нової жертви. А хто це буде? Та, що розлила кашу, намагаючись вхопити єдиного в мисці оселедця? Чи та лінива, що пряде один моток за цілий тиждень? Стежать за кожним кроком Петтерссона, обговорюють, на кого і як він подивився, намагаються прочитати його думки. Парі укладають найрізноманітніші: з якого флігеля, з якої бригади, а найбільший виграш — якщо вгадаєш ім’я чергової танцівниці.

Юганна знає все і про всіх.

— Ти фаворитка. Поставити на тебе — багато не виграєш. Всі на тебе ставлять. Кажуть, він щоразу коситься на нашу бригаду, щойно побачить де-небудь не в цеху. Тебе до того ж привезли з тією самою, з якою він востаннє влаштував танці. Усі кажуть, що ти наступна.

Анну Стіну найбільше лякає навіть не танець. Але якщо він вибере її, то про втечу можна забути. Наглядач, звичайно, діє доволі обережно, не на смерть забиває свою жертву, але й казати, ніби людина жива залишається, теж не зовсім правильно. Дракониха, звісно, ще кульгає серед живих. Хто поставив на її швидку смерть, програв. Але впізнати її не можна. Вона ні з ким не розмовляє, здригається від кожної тіні, її переслідують кошмари. Якщо їй здається, що хтось зібрався її вдарити, — кидається тікати. Анна Стіна переконана, що і їй загрожує те саме.

Вечірня молитва закінчилася, але поговорити з Неандером вдасться найраніше завтра. Треба поквапитися і молитися, щоб Петтерссон протримався ще хоча б один день. У цеху темно й тихо, але спати вона не може. Прислухалася — Юганна теж не спить.

— Юганно, а якби тобі вдалося втекти, що ти зробила б, щоб тебе не зловили?

Юганна довго не відповідає.

— Ти щось задумала, Анно Стіно. Думаєш, я не помічаю? Не бійся, я тебе не видам.

— Є одна можливість втекти, і я думаю нею скористатися. Якщо хочеш, тікаймо разом.

Юганна засміялася:

— Мені залишилося менше ста мотків, якщо не втраплю в халепу, то й так до кінця літа вийду.

Що на це заперечити? Анна Стіна змовкла, але після тривалої паузи почула шепіт Юганни:

— Ти хороша подруга, Анно Стіно, тому я хочу тобі дещо розповісти. Я в дитинстві теж мала подругу. Її батько тримав трактир. «Мавпа» називається. Він ніби досі є, у Місті між мостами, неподалік Залізної площі. Багато років тому її батьки посварилися, ніхто не міг їх помирити, навіть пастор з нашої церкви. Мати взяла дівчинку і зникла. Мабуть, у батьків своїх ховалася. Я втратила подругу, а батько її просто почорнів від горя. Стояв за прилавком, наливав гостям вино, але було видно, що думки його десь в іншому місці. Його звали Карл Туліпан. Його так і називали — Веселий Тюльпан, бо він такий завжди був приязний, усміхнений. А тоді йому більше пасувало б імення Зів’ялий Тюльпан. А подругу звали Ловіса Ульріка. Калле Туліпан був такий гордий, коли вона народилася, що дав їй королівське ім’я.

— Така жалісна історія…

— Та вже ж, не про любов. Але слухай. Ти з Ловісою однолітки, не більше року різниці. Очі теж блакитні, волосся пшеничне, все те саме. Якщо тобі вдасться втекти з Лонгольмена, до себе в Седермальм не потикайся. Іди до Калле Туліпана й скажи, що ти його дочка Ловіса Ульріка, і в дитинстві дружила з Юганною Ульв, і після всіх цих років вирішила повернутися до любого тата.

— Невже він не зрозуміє, що я не його дочка?

— Звичайно, зрозуміє. Не ідіот. Але він тобі повірить, бо для нього дочка — найважливіше в житті, єдина втіха.

На щастя, Петтера Петтерссона на ранковій молитві немає. Замість нього — той наглядач, що приніс нагайку Петтерссону, коли він бив Дракониху. Юнатан Леф. Він молодший за інших, і каліцтво його не дуже помітне — щось зі спиною і не згинається рука. Про нього кажуть, що він хлопець непоганий. Не чудовисько. Навіть продає прялям самогон і їжу за помірну ціну, а не здирає три шкури, як інші. Шансів мало, але Анна Стіна зважилася. Зразу після молитви підійшла до Лефа, вклонилася, як годиться за правилами, і попросила пустити її поговорити з пастором. І о диво — Леф усміхнувся, відійшов на пів кроку в бік і пропустив її до Неандера.

Той невдоволено буркнув і повів її до захристії.

— Ти здуріла, дівко? Не розумієш, що це підозріло? Немає поки що ключа.

— Сьогодні або ніколи. Петтерссон будь-якої миті витягне мене до криниці, і тоді всьому кінець.

Неандер часто задихав і заплющив очі. Навпомацки знайшов стілець,