Читати книгу - "He відпускай мене"

Все це сталось якраз перед розмовою а Рут під навісом старої автобусної зупинки, коли я так роздратувалась через її манеру вдавати, що вона не пам’ятає про грядку ревеню в Гейлшемі. Я вже казала, що, ймовірно, не зреагувала б так суворо, якби це не сталося просто посеред серйозної розмови. Гаразд, можливо, ми вже обговорили найважливіше, але навіть якщо так, навіть якщо ми вже збавили оберти і просто базікали, це базікання все ще було частиною нашої спроби залагодити наші стосунки, тому жодне вдавання тут було цілковито недоречним.

А трапилося таке. Хоча наші з Томмі стосунки здавались зіпсованими, між нами з Рут наче не все ще було втрачено — чи принаймні так мені здавалось, — тож я вирішила, що настав час із нею обговорити, що ж відбулося на церковному подвір’ї. То був один із днів зі зливами й дощами, тож ми, незважаючи на вологість, сиділи вдома. Отож коли ввечері небо розчистилось і на ньому навіть розквітнув красивий рожевий захід сонця, я запропонувала Рут вийти і подихати повітрям. Я знала про круту стежку, яка вела вздовж краю долини і виходила на дорогу поруч зі старою автобусною зупинкою. Автобуси не зупинялись тут уже сто років, знак автобусної зупинки забрали, а на задній стіні залишилась тільки рама від колись заскленого розкладу. Але сам навіс ще стояв, схожий на зведену з любов’ю дерев’яну хатинку, один із боків якої був відкритий на поля, що сходили вниз, у долину — і навіть лавка виявилась цілою. На неї ми з Рут і сіли, щоб перевести подих, розглядаючи павутину на кроквах і милуючись літнім вечором. Тоді я сказала:

— Знаєш, Рут, ми повинні спробувати розібратись у тому, що недавно трапилось.

Мій голос звучав примирливо, і Рут відповіла взаємністю. Вона негайно погодилась, що це страшенно тупо, що ми втрьох вічно сваримось через якісь дурниці. Вона згадувала інші наші сварки, і ми з них трохи пореготали. Але я не хотіла, щоб Рут отак просто проїжджала всю ситуацію, тому сказала, стараючись говорити без звинувачення в голосі:

— Рут, знаєш, я думаю, що іноді, коли ти з кимось у парі, ти не можеш бачити так чітко, як, можливо, бачить хтось іззовні. Тільки іноді.

Вона кивнула.

— Це, мабуть, правда.

— Я не хочу втручатись. Але останнім часом мені іноді здається, що Томмі дуже засмучений. Ну знаєш. З приводу певних речей, які ти сказала або зробила.

Я хвилювалась, що Рут розізлиться, але вона кивнула і зітхнула.

— Мабуть, ти права, — врешті-решт сказала вона. — Я теж багато про це думала.

— Тоді, мабуть, я не повинна була порушувати цю тему. Я мала розуміти, що ти бачиш, що відбувається. Це не моя справа.

— Твоя, Кеті. Ти одна з нас, і це завжди твоя справа. Ти права, все вийшло неправильно. Я знаю, про що ти. Вся ця історія про його тварин. Це було негарно. Я сказала, що мені дуже прикро.

— Я рада, що ви це обговорили. Я не знала.

Рут колупала дерев’яні скалки, які відійшли від лавки, і певний час здавалась цілковито поглинутою цим заняттям. Тоді вона мовила:

— Слухай, Кеті, добре, що ми почали говорити про Томмі. Я хотіла дещо тобі сказати, але не знала, як чи коли, справді. Кеті, пообіцяй, що не будеш на мене сердитись.

Я подивилась на неї і сказала:

— Якщо це не стосується знову тих футболок.

— Ні, серйозно. Пообіцяй, що не будеш дуже сердитись. Тому що я повинна тобі це сказати. Я б собі не пробачила, якби довше від тебе це приховувала.

— Добре, у чому річ?

— Кеті, я деякий час про це думала. Ти ж не дурна, і ти, можливо, розумієш, що ми з Томмі можемо не бути парою вічно. Це не трагедія. Певний час ми одне одному підходили. Але чи так буде завжди, ніхто не знає. А тепер кружляють всі ці розмови про пари, яким відтерміновують виїмки, якщо вони доведуть, ну ти знаєш, що вони справжні. Добре, Кеті, ось що я хотіла сказати. Було б цілком природно, якби ти подумала, що може статись, якщо ми з Томмі вирішимо, що більше не повинні бути разом. Ми не збираємось розходитись, не зрозумій мене неправильно. Але я думаю, що було б цілком нормально, якби ти про таке подумала. Отож, Кеті, ти повинна зрозуміти, що Томмі на тебе не дивиться в такому ключі. Ти йому дуже, дуже подобаєшся, він вважає тебе просто чудовою. Але я знаю, що він зовсім не розглядає тебе як… ну знаєш… як справжню подругу. До того ж… — Рут замовкла, а тоді зітхнула. — Ти ж знаєш, що цей Томмі за один. Він такий прискіпливий.

Я витріщилась на неї.

— Про що це ти?

— Та ти розумієш, про що я. Томмі не подобаються дівчата, які постійно… ну, ти розумієш — то з одним, то з другим. Такий у нього заскок. Вибач, Кеті, але було б неправильно тобі цього не сказати.

Я подумала над її словами і мовила:

— Добре мати таке на увазі.

Я відчула, що Рут торкнулась моєї руки.

— Я знала, що ти правильно все сприймеш. Однак ти повинна розуміти, що він про тебе надзвичайно високої думки. Надзвичайно.

Я хотіла змінити тему, але всі думки чомусь випарувались. Рут, мабуть, вловила мій стан, тому що випростала вперед руки і позіхнула, кажучи:

— Якщо я коли-небудь навчуся водити, то повезу нас у подорож до якоїсь дикої місцини. Скажімо, до Дартмура. Нас утрьох. Ну, може, візьмемо ще Лору й Ханну. Хочу побачити трясовини і все таке.

Кілька хвилин ми фантазували про цю подорож. Я запитала, де б ми зупинились, і Рут сказала, що ми могли б позичити великий намет. Я заперечила, що в таких місцевостях вітер буває надто різким, що наш намет могло б надто легко знести посеред ночі. Ми не сприймали цю розмову занадто серйозно. Але десь тоді я пригадала про Гейлшем і про те, як у молодших класах ми влаштували пікнік біля ставка разом із міс Джеральдін. Джеймса Б. відіслали до основного корпусу принести торт, який ми пекли всі разом, і тепер він ніс його нам, а сильний порив вітру зніс верхній шар зі збитих білків і кинув на листя ревеню. Рут сказала, що пам’ятає цей випадок дуже приблизно, і тоді я сказала, намагаючись виловити його з її пам’яті:

— Він тоді заробив собі неприємності, тому що це