Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Минає час, а я й досі лежу на спині і не ворушусь. Лише прислухаюсь, до її рівного тихого дихання. Повертаюсь на бік і, підсовуючись ближче, обіймаю її. Завмираю в очікуванні, що зараз вона прокинеться і почне волати, та вона продовжує й далі тихенько сопіти, наче нічого не відбувається. Обурююсь, через те, що вона так міцно спить, що нічого не відчуває, адже на моєму місці міг бути хто завгодно. І хоч я й до кінця не розумію природу їх дружби з Андрієм, все ж таки відкидаю думки, що він міг скористатись цим, так само як я. Коли вже стає зрозуміло, що прокидатись вона не збирається, я вмощуюсь зручніше, вдихаю аромат її волосся та засинаю.