Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я забрала з його рук футляр і витягнула звідти круглі окуляри в дорогій золотистій оправі. Це було його останнім завданням. Я домовилася з продавчинею, що коли Гордій купить ці окуляри, то вона передасть йому від мене записку з адресою цього ресторану. Довелося багато антикварних магазинчиків оббігати, щоб знайти щось цікаве. Я поклала футляр на великі бетоновані поручні збоку від мене, а тоді на пів кроку підійшла до Гордія. Його руки раптом опустилися на мою талію, а він пильно дивився на мене своїми очима. Я обережно надягнула окуляри йому на очі та усміхнулася.

— Ось так чудово! — прошепотіла я, удивляючись в його обличчя.

— Ти ж знаєш, що я міг цього всього не робити? — тихо спитав він.

— Ти б тоді не дізнався адреси.

— Я міг спитати адресу в будь-кого зі списку гостей.

Я поклала свої руки на його плечі та знову усміхнулася. Він же чомусь міцніше стиснув мою талію, а ще ми стояли надто близько одне до одного.

— Так, ти міг, але я б тоді образилася на тебе.

— Знаю, тому й бігав усім містом, наче ідіот, намагаючись знайти все з твого списку.

— Отже, ти не хотів, щоб я ображалася на тебе?

Я уважно подивилася на нього та схилила голову вбік, очікуючи відповіді. Він раптом нахилився до мене та легко поцілував у губи. Я розгубилася, бо зовсім не очікувала цього. Просто завмерла на місці, вчепившись руками в його плечі. Гордій відсторонився на декілька сантиметрів.

— Навіщо ти це зробив? — спитала я, не приховуючи свого здивування.

— Бо мені захотілося поцілувати тебе, — відповів він. — Ти сьогодні дуже красива, і я не втримався.

— Н-нас уже гості чекають, — швидко пробурмотіла я, важко дихаючи.

Мої щоки чомусь горіли, а шкіра покрилася сирітками. Це так дивно, що він викликає у мені такі емоції лише одним поцілунком.

— Тоді ходімо до них, — просто сказав Гордій і забрав від мене свої руки. — Мені обов’язково треба бути в цих дурних окулярах?

Я закотила очі те невдоволено склала руки на грудях.

— Це твій образ на сьогоднішній вечір, тому ти повинен бути в них.

— Хіба іменинник не має сам вирішувати тематику свого свята?

— Ти довірив цю справу мені, тому тобі залишається лише змиритися з цим.

— І яка тематика мого свята? — поцікавився хлопець, піднявши одну брову.

— Похорони, Гордюша, — жартома відповіла я і вдарила його в плече, — похорони. Ходімо вже!

Він видихнув, а я взяла його під руку, тримаючи в іншій красивий букет троянд. Гордій краєм ока глянув на мене, а тоді попрямував уперед, змушуючи мене йти з ним.