Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

2001 рік 

Уміло підфарбувавши повіки Рита відклала тіні на столик і потягнулася за пудреницею. Різкі рухи, доведені до автоматизму. Неживий погляд у дзеркалі. Оцінила відображення, намагаючись знайти якусь ваду, неправильну рису обличчя, дефект на шкірі або, можливо, дрібні зморшки, закладені в куточках очей або на лобі, що завгодно, що дозволить сказати — вона неідеальна. Маргарита Одинцова звичайна дівчина, яких на світі сотні тисяч. Яка хоче простого життя без проклятих зобов’язань, клієнтів і золотої клітки, що утримує в чотирьох стінах. Щось, що подарує надію на нормальне майбутнє. Але це «щось» вчергове розбивалося об жорстоку правду життя.

Рита більше ніколи не стане звичайною дівчиною, як не намагайся. Не після того, що довелося пізнати й що переживає день за днем дотепер. Тепер її запросто можна назвати другим сортом, брудною і негідною дівкою. Зіпсованою за всіма параметрами безліччю хтивих і жалюгідних істот, що гордо звалися чоловіками.

Одинцова ніколи не була ідеальною. Із самого дитинства. Ідеальних не кидають батьки. На ідеальних не плюють матері. Зрештою, ідеальні не потрапляють у борделі, без права на порятунок. Напевно, у цьому її розплата. За красу, за яскраву зовнішність, яку, не роздумуючи, обміняла б на просте людське щастя. Шкода, що зробити подібний бартер неспромога. Ніхто не здужає. У цьому її хрест, відплата. Його доведеться нести до кінця.

Її природна привабливість не могла не залишити відбитку в пам’яті чергового клієнта. Рита швидко вступила до лав особливих, обраних у потрібних колах. Адже, як відомо, зустрічають за одягом, що створює і підкреслює зовнішній вигляд, але ніяк не за внутрішнім змістом. В Інанні дане правило діяло, наче годинник. Тільки зовнішня оболонка дозволяла судити про людину. Через неї одних зводили на п’єдестал, а інших втоптували в багнюку і викидали на вулицю. Часом дівчина шкодувала, що не потрапила під другу категорію. Можливо, тоді б давно стала вільною, або мертвою, що в деякому роді взаємопов’язано. Раніше Одинцова з легкістю погодилася б на смерть, аби тільки не відчувати щоденного кошмару. Нині це бажання витіснила бездонна порожнеча й байдужість.

Скільки часу відтоді пройшло? Рік? Два? Три. Не багато й не мало. Маргарита якось непомітно для себе перестала вести рахунок. Здається, ціла вічність. Саме стільки знадобилося, щоб звикнути до непринадної долі. Перестати бажати власної смерті та шкодувати про нездійснене. Просто жити, залишаючи десь глибоко вогник надії на помсту. Механічно виконувати покладену місію йти в невідомість, яка манила й лякала одночасно.

Що її чекає після Інанни, коли перестане бути цікавою, як іграшка, та «зноситься», як часто виражалася Белла? Що далі? Довгоочікувана смерть? Вигнання? Хіба це важливо?.. Головне, колись обов’язково настане день, коли стане вільною. Одинцова змушувала себе вірити. Віра дозволяла іти далі, не зламавшись.

Приречено зітхнувши Рита провела пухнастим пензликом щокою. Ще один вечір божевілля, який належить пережити «всупереч». Наступати на горло собі, кривдникам і терпляче чекати завтрашнього дня, який, якщо пощастить, вдасться провести в гордій самоті. Головне, витримати сьогодні до кінця. Може, хтось зверху змилостивиться і захистить від майбутньої ганьби та мук…

— Тук-тук! Можна? — у кімнату вихором увірвалася Белла.

— Заходь, — знизавши плечима байдуже відгукнулася Маргарита.

Який сенс, скажи «ні»? Навряд Белку це зупинить. Ніколи не зупиняло. Тим більше сьогодні, коли саме на «мамку» покладена місія, щоб усе пройшло ідеально, а дівчата виглядали не гірше моделей з обкладинок глянцевих журналів. Судячи з величезної купи одягу в руках блондинка саме цим збиралася зайнятися.

— Такс, Грето, ми повинні підібрати тобі наряд, гідний королеви, — кинувши на ліжко речі жінка щось завзято вишукувала, — адже це не звичайна ніч із клієнтом, тут потрібно виглядати на всі сто. Від цього буде залежати твоя ціна і прихильність Баті. Він зробив на тебе ставку, як на головний лот Аукціону, ми не маємо права його підвести.

Обкрутившись на стільці Рита зі свистом втягнула повітря і втупилася на захоплену заняттям блондинку. Так, наївно з боку Одинцової вважати, що Аукціон пройде без її безпосередньої участі саме як лота. Взагалі, майбутній захід цілком і повністю дурна та ідіотська витівка. Лише спраглий до вигоди Сизий здатен додуматися до такого: серед білого дня влаштувати продаж живого товару. Хоча, безумовно, далеко не серед дня — серед ночі та в закритому від сторонніх очей і вух приміщенні. Як встигла завчити офіційну назву — елітному заміському клубові для заможних людей, а простіше кажучи в дорогому борделі, що має чудернацьку назву — Інанна. І продаж тут оригінальний — на одну ніч і в тимчасове користування.

Маргарита, хоч убий, не розуміла сенсу того, що відбувалося. У бордель і так регулярно приїздили багаті клієнти, що прагнули розваг. Тихо-мирно розплачувалися і занурювалися у фонтани розпусти й хіті. Дівчата працювали, гроші Сизому капали. Здавалося, що ще потрібно? Та, певно, Баті стало нудно і він, запозичивши ідею в закордонних колег, як розповіла одного разу Белка, вирішив влаштувати грандіозне шоу під найменуванням — Аукціон. Вечір, де зберуться вершки суспільства, що в реальному житті ховаються і соромляться своїх захоплень, а тут, посеред однодумців, стануть у відкриту хизуватися можливостями й фінансами на покупку одноразової любові.

Алкоголь, вишукані закуски, жива музика, танці, веселощі та на десерт — сцена-подіум, де, замість модного одягу, моделі демонструватимуть самих себе, продаючи тіло і витончені розваги. Показ ще нехай… Рита змусить себе пройти декілька разів під голодними хижими поглядами, тільки б не брати участь у другій частині шоу, де будь-хто зможе вибрати для себе дівчинку на ніч і позмагатися за неї з не менш жагливими. Сподіватися, що виберуть когось іншого безглуздо, бо гостей попередньо заявлено раз у п’ять більше, ніж лотів. Розімлівши після випитого й побаченого вони один за іншим почнуть тринькати гроші. З огляду на те, що Маргариту вибрано головним товаром, їй ніяк не викрутитися.