Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Коли я прокинулася, Руфуса не було поряд, я була в іншій кімнаті теж без вікон, але я не була зв'язана. Найгірше, що тут не було нічого, кімната була повністю порожня, були лише стіни та нічого більше. Двері були зачинені ззовні, тож мене не збиралися милувати. Рука дуже сильно нила від болю, і я не могла нічого зробити. Я просто лягла на холодну підлогу та дивилася на лампу яка освітлювала цю кімнату, через декілька хвилин від цього в мене почали пекти очі.

Я намагалася заснути, бо іншого варіанту не було, тож я заплющила очі, але холод який віддав у хребет, не давав мені зробити цього, мені було холодно, мене трусило від болю, і контролювати свої кінцівки я не могла.Не знаю скільки пройшло часу, але я почула як відчиняються двері. Я розплющила очі, це був не Руфус, а хтось інший, але я ніколи не бачила цю людину раніше. він наказав підвестися на ноги, я це зробила. Він зв'язав мої руки, та повідомив що відведе мене у ванну, та дасть їжу. Я зраділа, що це мій шанс втекти. Але слухняно робила все що він скаже, поки що. Я бачила ще одного охоронця, в них була зброя яку було видно одразу, напевно вони й розраховували на це. Я сковтнула, коли проходили повз другого охоронця.

Я мала рацію, це був підвал, але коли я подивилася у вікно повз якого ми проходили, то не могла зрозуміти де ми саме. Мені різало очі, яскраве світло то ж в мене не було шансу. Але я знала що час в мене буде, тож я буду намагатися згадати що я бачила. Мене штовхнули в спину, аби я рухалася швидше. Ми повернули в якусь кімнату, де були спільні душі, десь по три з кожного боку, а між ними була огорожа. Охоронець тримав все необхідне, рушник якийсь одяг та мило. Я взяла мило та попрямувала до першої кабіни.

- Можна я сама далі? Я нікуди не зможу війти звідси.

Хлопець який відвів мене сюди наче не чув що я говорю. Він так і стояв за мною та спостерігав за кожним рухом. Я намагалася вдавати що не відчуваю його погляду, але це було не так, вибору не було. Я скинула увесь одяг який прилип до моїх ран, та намагалася змити з себе кров. Вода була трохи теплою. Я почула як спостерігач прямує все ближче до мене. Я злякалася, але не повернулася обличчям. він поклав шампунь поряд зі мною і я подякувала. Коли вона попала на ушкоджені ділянки, це було дуже не приємно, особливо, на ту яка постраждала найбільше вчора. Вона ноче знов віддавала тим жахливим болем, тож я не затримувалася в душі. Я взяла рушник, витерла все тіло на сухо та промокнула рани. Я вдягнула той одяг який мені дали, він був не того розміру, але знов таки, обирати не доводилося. Добре що я перевдягнулася. Коли я закінчила, я підійшла до хлопця то витягнула руки перед собою та посміхнулася, немов була зовсім не проти того, щоб він мене знов зв'язав він посміхнувся. Я штовхнула його до стінки  та впритул наблизилася, поки він намагався зробити так щоб я не могла руками рухати, але при тому загравала з ним очима та посміхалася. Він явно був не проти. Поки його увага була притуплена я дістала з під його ременю, пістолет та вистрелила. Звісно я не попала у серце, тож я вистрелила ще раз і заховалася в одну з кабін, бо я знала що там як мінімум є ще один охоронець. З плюсів він був великим, то ж в нього буде легше попасти. Я ніколи не користувалася пістолетом, то ж я не знала як подивитися скільки набоїв залишилося. Я почула як хтось сюди біг.

Це був другий охоронець. Він перевірив першого, та почав озиратися навколо, я чула як він витягнув зброю та повільно рухався до мене. Тож я не виходила, з кабіни я висунула руку та цілилася в голову. Я не попала звісно, але попала в шию, що теж було не погано. він встиг вистрілити, але попав в стіну, я не виходила ще декілька хвилин, та коли почула що він вже не задихається, обережно визирнула з за стіни. він був мертвий. Я забрала його пістолет теж і почала рухатися кудись.  Оскільки я не знала на скільки добре охороняється будівля то рухалася повільно, на випадок того що якщо є ще хтось я почую кроки. Але було дуже тихо. Руфуса тут не було. Тож коли я знайшла щось схоже на двері, я відштовхнула їх та побачила сонце.  Мене обдував легкий вітерець, я була повністю вкрита кров'ю. Ми були десь за містом, бо я не впізнавала місцевість. Мені було холодно, але треба було рухатись, бо невідомо коли повернеться Руфус. 

Йти швидко мені не вдавалося через те, що рана все ще сильно нила, але я намагалася не зупинятися. Я йшла через ліс або лісопосадку, таке було відчуття, що я в якихось горах, чи щось таке. Єдине що мене пантеличило, це те що до мене приставили лише два охоронці. Я звісно не майстер бойових мистецтв, але мене це почало насторожувати, все більше та більше. Я йшла лісом, вже тривалий час, що забирало в мене багато сил. Я нічого не їла, плюс мені були потрібні сили на те, щоб відновлюватися.

Я озиралася чи немає нікого позаду, але за мною ніхто не йшов, що теж мене сильно бентежило. Мені наче дали втекти, аби я щось зробила, і знов повернулася до Руфуса. Цього б не сталося ніколи. Я тримала руку на одному з пістолетів, і йшла все глибше й глибше в ліс. Але я не побачила розтяжку і наступила в неї, я встигла схопити зброю, перш ніж опинилася вниз голову у повітрі. Я знала що якщо зараз звільнюся, то через голосний звук мене можуть знайти. Поки я висіла та обдумала що робити, почула якісь звук води, це був струмок. Мене наче осяяло, я зрозуміла що мені це допоможе замести свій слід. Я відстрілила гілку чи те на чому воно трималося, і впала на землю, було не приємно. Але я швидко розплутала те що було на нозі. Зібрав усі сили, я побігла в бік струмка, та коли біля нього, почала біти вздовж нього. Поті м перейшла його і бігла аж поки ноги не відмовляли нести мене. Я зупинилася. перевела подих, та продовжила рухатися у тому ж напрямку не відомо куди. Вже була темна ніч, у лісі було чутно лише звуки тварин. Я заспокоїлася та видихнула, але не зупинялася, я відчувала як запаси сил майже на нулі, і довго я тут не протримаюся. Я йшла вперед, і побачила якусь хатинку чи то припаркований трейлер. Я була обережна та глянула чи там є хтось у середині. Там був лише літній чоловік. Я постукала у двері та почала тараторити про те що сталося зі мною, він наче мене не розумів, що мені здавалося дивним. Я попросила подзвонити, він був сильно наляканий, через те що я вся в крові та в мене при собі два пістолети. Я його зрозуміла і поклала їх повільно на стіл та підняла руки в гору кажучи що я не бажаю зла. В нього на стіл був ноутбук, я попросила дати мені його, я швидко загуглила номер філії у сан Франциско, якою керував Кріс.  Я подзвонила туди і на диво хтось підняв трубку, зараз була середина ночі напевно або було дуже темно. Я благала перевести мене на Кріса, і назвала своє ім'я. мене у ту саму хвилину перевели на його номер і я почула його голос та розплакалася.