Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Коньяк приємно пройшовся по горлу. Градуси майже одразу вдарили в голову. Нічого дивного - на старі дріжджі. Н-да, я з самого ранку п'ю, щоправда не за своїм бажанням.

- Ти чого ридаєш? - поцікавився Владар, влаштовуючись у величезному кріслі та спокійно відпиваючи свій напій.

Я здивовано притиснула долоню до щоки. Мокра. Якось проґавила момент, коли сльози покотилися з очей.

- Від щастя! - приховати сарказм у голосі навіть не намагалася.

Щоб він не задумав, так просто я не дамся! Мене він роздивлявся байдуже. Я не викликала в нього чоловічого інтересу. До чого все це?

- Воно й видно, - кинув байдуже, але гостинно кивнув на крісло навпроти, - Сідай. Не соромся.

Рукавом сукні витерла обличчя й акуратно опустилася на м'яку поверхню, не відводячи від чоловіка настороженого погляду. Владар же навпаки - був повністю розслаблений.

- Звідки ти така взялася, Анно?

Вважаючи, що це було риторичне запитання, я його проігнорувала та поставила своє:

- Що тобі від мене потрібно?

- Мені? Від тебе? - натурально здивувався він, - Нічого!

- Тоді чому я тут? - я почала втрачати терпіння від нерозуміння того, що відбувається.

- Я ж сказав - так захотів Дрого.

- А ти завжди робиш те, що він хоче? - єхидно поцікавилася я.

- Доводиться! - якось не надто гнітюче зітхнув він, - Отже, чим займемося?

Тепер я остаточно заплуталася. Розгублено знизала плечима та вирішила зайти з іншого боку. Те, що він досі зі мною (людиною) нормально розмовляє та навіть, можна сказати, відповідає на запитання - обнадіює.

- Я не зовсім розумію чому я тут. З тобою.

Владар розуміюче покивав головою, зовсім не допомагаючи мені розібратися в ситуації. Він що, знущається?

- Гаразд! - протягнула я, піднімаючись, - Я придумала чим зайнятися. Я піду..., - цікаво куди? - Коротше піду. А ти займайся своїми справами. Ти ж щойно повернувся! У тебе має бути багато...

- Сядь! - одне слово та мене ніби жбурнуло назад у крісло. А ось і повернувся злий Владар. Даремно я так осміліла! - Ти будеш тут доти, доки не повернеться Дрого. І притримай свої пориви - безпека не гарантує комфортні умови. Можу і зв'язати.

Мені знадобилося кілька секунд, щоб переварити його слова. Безпека? Владар доглядає за мною на прохання Дрого. Сама усміхнулася від слова, яке подумки застосувала. Прохання?! Дрого - демон, який не вміє просити, прощати, вибачатися. Усе, що змінилося в ньому з часом, це тільки ставлення до людей - від цілковитого несприйняття та презирства до гордовитої терпимості. Казковий прогрес!

Ще щось питати Владара бажання не було. Здається, я вичерпала ліміт його терпіння. Відкинулася на спинку крісла та прикрила очі. Буду чекати. Головне, що немає жодних намірів у мій бік. У відповідь на свої дії почула лише усмішку.  

Незабаром я примудрилася заснути. Посприяла безсонна ніч та прийнятий алкоголь. Але виспатися мені не дали - крізь сон почали пробиватися голоси:

- ... Імператор бажає її бачити! Негайно!

- Я піду з нею! 

- Як скажеш, але Імператор щодо тебе вказівок не давав. Я можу забрати лише людину.

- Почекай за дверима, ми зараз вийдемо.

- Анно, - Владар обережно потріпав мене за плечі, - Піднімайся, я знаю, що ти не спиш! На нас чекає цікава прогулянка.

 Для мене це вже перебір! З місця не зрушу, поки не зрозумію, що тут коїться. Незважаючи на войовничий настрій, видавити вийшло жалібно:

- Владаре, будь ласка, поясни, що відбувається.

Він окинув мене злим поглядом, але до відповіді зійшов.

- Ти справді не розумієш? - недовірливо похитав головою, - Дрого на священному ритуалі покинув свою наречену та вирушив рятувати одну людську дурепу, яка посміла покинути територію Резиденції. Головою тронувся! Ну, або чимось іншим. Думаєш, Імператор спустить йому таке? А ти взагалі вже не жилець. У кращому випадку.

- Я не знала... не думала..., - протягнула злякано. 

Побачивши, як мене налякав, Владар трохи пом'якшав.

- Будемо сподіватися, що Дрого не встиг далеко полетіти. Крім нього тобі зараз ніхто не допоможе. Звісно, якщо йому це потрібно. Ходімо! Не варто змушувати Імператора чекати, - і вже дорогою почав давати мені настанови, - Відповідай на запитання односкладово. Так! Ні! Не знаю! Крім цього, рота не відкривай. В очі безпосередньо довго не дивись. Батько буде тиснути на тебе силою, лізти в голову.

- Він уміє думки читати? - цього ще не вистачало!

- Ні, але те, що йому потрібно, він дізнається! - раптом Владар зупинився й уважно подивився на мене, - Мені потрібно що-небудь знати перед тим, як я остаточно підпишуся на це?

Із серйозним виглядом кивнула головою та видала те єдине, що могло допомогти моїй проблемній шкірці:

- Дрого не пробачить, якщо зі мною щось трапиться.

- Ти так у ньому впевнена? - усміхнувся чоловік.