Читати книгу - "Війна з Росією"

— Буде зроблено, Володимире Володимировичу, — з готовністю вигукнув екс-посол Росії в НАТО з легкою посмішкою. — Результат референдумів — передбачуваний. Ще товариш Сталін говорив: головне не як проголосували, а як підрахували!

Путін проігнорував цю спробу пожартувати і повернувся до Меркулова — начальника управління розвідки ФСБ:

— Якого наступного кроку нам варто чекати від американців, Лаврентію Павловичу?

Комаров помітив, як ретельно Меркулов добирає слова. Зрештою, присутні знали, що він зробив успішну кар’єру і в КДБ, і у ФСБ завдяки своєму вмінню передбачати майбутні події, а отже, не дозволяти затиснути себе в кутку рингу.

— Через свої втрати у Латвії американці, найімовірніше, займуть вичікувальну позицію, подобається їм це чи ні, Володимире Володимировичу. Їхній новий президент Тернер Діллон, звісно, темна конячка, але ми вважаємо, що вона буде обережна у своїх діях. І хоча під час своєї виборчої кампанії вона дуже критикувала Обаму за його слабкість у зовнішній політиці, реальність така, що Америка ще не повернула собі колишню рішучість після того, як Обама відступив від своєї так званої червоної лінії контролю за застосуванням хімічної зброї в Сирії та два роки тому, знову ж таки в Сирії, ви поставили йому шах і мат, давши команду атакувати повстанців, яких підтримували Штати, і тим самим допомогли Асаду встояти на ногах. Саме тоді був момент, коли США мали показати зуби і спробувати зупинити нас. Але вони не робили нічого, а тільки скаржились. Однак, як буває з усіма темними конячками, Діллон може здивувати нас. Загалом, вона вже це зробила, коли прийняла рішення послати своїх військових у Латвію. Нерозумно, але, тим не менш, несподівано. І я боюся, що будуть наслідки...

Комаров знав, що Путін дуже розраховує на непохитну вірність Меркулова і якоюсь мірою побоюється ФСБ, тому не буде тиснути на одного з його керівників.

— А що там НАТО — тепер, коли ми потопили два їхні кораблі? — запитав Путін.

— На перший погляд, Володимире Володимировичу, це дійсно невдача. І тепер упевнено можна сказати, що Німеччина підпишеться під статтею 5. За нею потягнуться інші країни-опортуністи, особливо Франція, яка зазвичай підтримує Німеччину. Британія, слабка і нерішуча у своїй зовнішній політиці при прем’єр-міністрі Спенсері, тепер, після знищення свого судна, теж набереться сміливості та покаже зуби. Греція залежить від німецьких кредитів і, мабуть, теж виступить на боці Німеччини. Хоч греки і не люблять німців, але хто платить, той і замовляє музику... Дозвольте мені вас заспокоїти. Ви повністю переграли натовських стратегів і продемонстрували всім слабкість НАТО. Альянс не зміг захистити прибалтів. Тобто правда в тому, що навіть якби всі члени НАТО ратифікували статтю 5, то це пішло б на марне: три країни вже наші. І Альянсу нічого більше не лишається, як увійти в Прибалтику, а це малоймовірно, бо може призвести до війни в усій Європі. І навіть якби у них були сили, вони б не посміли. Ви перемогли НАТО на його ж полі.

Меркулов подивився на Путіна, і той кивнув, показуючи тим самим, що хоче почути продовження. І шеф розвідки не підвів:

— Однак насправді, дозволивши нам захопити прибалтійські країни і фактично не зробивши серйозної спроби зупинити нас, коли у них була така можливість, НАТО перестало існувати як військовий союз. Воно вже втратило три країни і не зможе отримати їх назад. По суті, Альянс був підданий випробуванню, та не зміг його пройти!

Путін замислився на мить, потім посміхнувся крізь зуби, обвів поглядом своїх радників і стукнув кулаком по столу. Настав час показати всім, що він — людина величезної волі і господар долі.

— Шлях уперед вільний, — він подивився на міністра закордонних справ. — Євгене Сергійовичу, ваше завдання — продовжити працювати над свідомістю малих народів Альянсу і звільнити їх від американського впливу. Принцип «розділяй і пануй» має допомогти вам зробити так, щоб вони ніколи не повернули собі політичну волю як окремі нації. Водночас ми мусимо пам’ятати, що в таких війнах добре працює лише одна стратегія — концентрація сил. Тому через дипломатичні канали ви маєте донести до США і НАТО просту і ясну думку: будь-яка спроба повернути собі прибалтійські країни буде нами розцінена як атака на Росію. А такі дії отримають максимально жорстку відповідь з нашого боку. Не забувайте, що США — це країна-задирака. І, як усі хулігани, вона дасть задній хід, коли зіткнеться з реальною силою. По суті, є тільки один спосіб вести справи з Америкою — показати нашу міць.

— Що ви маєте на увазі? — кожен, хто сидів поруч, розумів, про що говорив Путін, але педантичний міністр закордонних справ хотів, щоб все було сказано публічно.

Путін знову оглянув зал, чітко усвідомлюючи всю жахливість цього запитання. Однак потім, із холодним поглядом, незворушним голосом та не виказуючи своїх емоцій, відповів:

— Щоб зупинити будь-яку серйозну контратаку з боку НАТО, я готовий використати тактичну ядерну зброю. Тією мірою, як ми робили це під час військових навчань. Я люблю називати таку тактику ядерною деескалацією, тому що це найбільш надійний спосіб утримати Захід від повномасштабної ядерної війни. Тільки так можна змусити Америку не ризикувати, щоб не зруйнувати Європу і свої міста.

Усі мовчали. Комаров подивився на обличчя тих, хто сидів за столом: ніхто не наважувався виказати будь-яких емоції. Навіть він сам — той, хто вже обговорював із Путіним це сьогодні вранці, — відчував важливість ретельно підібраних президентом слів. Але одна річ — включати застосування ядерної зброї у військову доктрину і зовсім інша — чути, як верховний головнокомандувач відверто натякає на можливість ядерного армагеддону і знищення життя в Європі.

— І ще, — продовжив говорити Путін, — я вважаю, що один жорсткий нокаутуючий удар — і наші противники заповзуть у свої нори, а ми станемо переможцями у цій війні. Тож неважливо, буде він проти США чи іншої країни НАТО. Якщо випадає така нагода, ми повинні діяти рішуче. Кілька смертей у західних країнах допоможуть врятувати безліч життів у майбутньому!

Путін повернувся до Гареєва, коли говорив це. Генерал сидів, наче за командою «струнко!», із притиснутими до тіла руками:

— Так точно, Володимире Володимировичу! Саме це і передбачено в нашій військовій доктрині. Ми маємо використовувати будь-який шанс, якщо він нам дається.

У цей момент до залу увійшов черговий