Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Для тих, хто ще не знає, якої статі Брюскамбіль, – адже пролог про довгі носи легко міг бути написаний і чоловіком і жінкою, – не зайве буде, вдавшись до порівняння, – сказати, що після повернення додому батько мій тішився з Брюскамбілем зовсім так само, ставлю десять проти одного, як ваша милість тішилася з вашою першою коханкою – тобто з ранку до вечора – що, в дужках зазначу, може, і надзвичайно приємно закоханому – але розважає мало або зовсім не розважає сторонніх. – Зауважте, я не проводжу мого порівняння далі – очі в батька були більші, ніж апетит, – завзяття більше, ніж знання, – він охолов – його захоплення розділилися – він роздобув Прігніца – придбав Скродера, Андреа, Парея, «Вечірні бесіди» Буше і, головне, великого та вченого Гафена Слокенбергія, про якого я маю ще стільки говорити – що зараз я не скажу про нього нічого.

Розділ XXXVІ

Жодна з книжок, які батько мій з такими труднощами роздобував і вивчав для підкріплення своєї гіпотези, не принесла йому на перших порах жорстокішого розчарування, ніж знаменитий діалог між Памфагом і Коклесом, написаний доброчесним пером великого і високоповажного Еразма,[173] відносно різного використання та підходящого застосування довгих носів. – Тільки, будь ласка, голубонько, якщо у вас є хоч щонайменша можливість, ні п’яддю не поступайтеся Сатані, не давайте йому осідлати в цьому розділі вашу уяву; а якщо він усе-таки приловчиться і скочить на неї – будьте, заклинаю вас, необ’їждженою кобилицею: скакайте, гарцюйте, стрибайте, ставайте навдибки – хвицайтесь і брикайтесь, поки не порвете попруги чи підхвістя, як Худобинка-хворостинка, і не скинете його милість у грязюку. – Вам немає потреби його вбивати. —

– А скажіть, хто була ця Худобинка-хворостинка? – Яке образливе і безграмотне питання, сер, це однаково, що запитали, в якому році (ab urbe condіta [174]) спалахнула Друга Пунічна війна.[175] – Хто була Худобинка-хворостинка! – Читайте, читайте, читайте, читайте, мій неосвічений читачу! читайте, або, – ґрунтуючись на вивченні великого святого Параліпоменона[176] – я вам пораджу краще відразу ж кинути цю книгу; бо без великої начитаності, під якою, як відомо вашій превелебності, я маю на увазі великі знання, ви так само мало здатні будете осягнути мораль наступної мармурової сторінки (строкатої емблеми мого твору!), як найбільші мудреці з усією їх прозорливістю нездатні були розгадати безліч думок, висновків та істин, які й дотепер таємничо приховані під темною пеленою сторінки, зафарбованої чорним.[177]

Розділ XXXVІІ

«Nіhіl me poenіtet hujus nasі», – сказав Памфаг; – тобто – «Ніс мій вивів мене в люди». – «Nec est, cur poenіteat», – відповідає Коклес; тобто «та й яким чином, чорт забирай, міг би такий ніс сплохувати?»

Питання, як бачите, поставлене було Еразмом, як цього і бажав батько, з граничною ясністю; але батько був розчарований, не знаходячи у такого майстерного пера нічого, крім простого встановлення факту; воно зовсім не було приправлене тією спекулятивною витонченістю або тією витонченою аргументацією, якими небо обдарувало людський розум для дослідження істини та боротьби за неї з усіма і кожним.

– Спочатку батько страшенно сварився та пирхав – адже мати знамените ім’я чого-небудь та варте. Але оскільки автором цього діалогу був Еразм, він скоро опам’ятався і з великою старанністю перечитав його ще і ще раз, ретельно вивчаючи кожне слово та кожен склад в їх найточнішому і буквальному значенні, – проте нічого не міг вивудити з них цим способом. – Можливо, тут уміщено більше, ніж сказано, – мовив батько. – Вчені люди, брате Тобі, не пишуть діалогів про довгі носи даремно. – Я вивчу містичний і алегоричний зміст – тут є над чим поламати голову, братику.

Батько продовжував читати. —

Тут я вважаю за потрібне інформувати ваші превелебності й ваші милості, що крім різноманітних застосувань довгих носів у морській справі, які перераховуються Еразмом, автор діалогу стверджує, що довгий ніс буває також дуже корисний у домашньому вжитку; адже у разі потреби – та за відсутності роздувальних міхів, він чудово підійде ad excіtandum focum (для розпалювання вогню).

Природа була надзвичайно марнотратна, наділяючи батька своїми дарами, і заронила в нього насіння словесної критики так само глибоко, як і насіння всіх інших знань, – і тому він дістав складаний ніж і почав експериментувати над фразами, щоб подивитися, чи не можна врізати в них кращий зміст. – Іще одна літера, брате Тобі, – мовив батько, – і я дістануся сокровенного змісту Еразма. – Ви вже впритул підійшли до нього, братику, – відповів дядько, – по совісті вам кажу. – Який ти швидкий! – вигукнув батько, продовжуючи скребти, – я, можливо, ще за сім миль од нього. – Знайшов, – мовив батько, клацнувши пальцями. – Дивися, милий брате Тобі, – як вправно я відновив зміст. – Але ж ви понівечили слово, – заперечив дядько Тобі. – Батько надів окуляри – прикусив губу – і в гніві вирвав сторінку.

Розділ XXXVІІІ

О Слокенбергію![178] правдивий зображувачу моїх dіsgrazіe,[179] – о сумний провіснику стількох негараздів і ударів, що стьобали мене на всіляких теренах мого життя внаслідок мізерності мого носа (іншої причини я, принаймні, не знаю), – скажи мені, Слокенбергію, який таємний голос і яким тоном (звідки він з’явився? як прозвучав у твоїх вухах? – чи впевнений ти, що його чув?) – уперше тобі крикнув: – Ну ж бо – ну, Слокенбергію! присвяти твоє життя – нехтуй твої розваги – збери всі сили та здібності істоти твоєї – не жаліючи зусиль, стань у пригоді людству, напиши об’ємистий фоліант на тему про людські носи.

Яким чином звістку про це доставлено було в сенсорій Слокенбергія – і чи знав Слокенбергій, чий палець торкнувся клавіші – і чия рука роздувала міхи, – про це ми можемо тільки робити припущення – бо сам Гафен Слокенбергій помер і вже більше дев’яноста років лежить у могилі.

На Слокенбергії грали, наскільки мені відомо, як на якому-небудь із учнів Вітфільда,[180] – іншими словами, сер, так виразно розпізнає, який із двох майстрів вправлявся на його інструменті, – що всякі логічні міркування із цього приводу зайві.

– Справді, Гафен Слокенбергій, викладаючи мотиви та підстави, що спонукали його витратити стільки років свого життя на один цей твір, – наприкінці своїх пролегомен, які, до речі кажучи, мали б стояти на першому місці – якби не вмістив їх палітурник через недогляд між змістом книги і