Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

замовк. Вона лежала далі. Як придався йому цей простий віршик, якого одного разу вичитав в літературно-науковому віснику. Як гарно і просто сказав він все за нього. І вона зрозуміла все. Вона лежала на подушці горілиць; ясний, юний зір спрямувала догори. Слухала кожне слово, не тільки слухом, але й душею. Розуміла, що він не може і навіть не сміє тепер встати зі свого місця; і була йому за це вдячна. Якось по-своєму вдячна, як тільки може бути вдячна юна істота жінки, яка готова на все, але бачить біля ніг своїх заковану в панцир стриманість, що вже переходить межу юначої нерішучості. І в цьому захваті вона відчула, що його слова далеко не порожні звуки кокетливої молодости, а справжні звуглені згустки наболілої пристрасти, вирваної з нетрів первобутности, де ще немає ніяких нечистих, зіпсутих, фальшивих ноток. І від цього вона безмежно, натхненно щаслива.

А надворі тиха, м’яка, темна ніч з простором, заповненим пелюстками яблуневого цвіту, що десь там, у райських висотах за безмежною темнотою, цвітуть, одцвітають і падають до наших ніг.

Пізно, пізно того вечора, коли навіть Євген відірвався від свого преферансу і спав глибоким сном, Василь сидів над своїм щоденником: “Вона мене кохає. Я це вже знаю. Я реву від лютого щастя, мов звірюка. За що стільки нараз?”

ОСТРАКІЗМ

Василь Шеремета стоїть перед дзеркалом і старанно пригладжує своє вихрясте волосся. Йому в вічі дивиться схудле, з легкими рум’янцями, кострубате молоде обличчя. Він дивиться, довго дивиться, обертається вправо і вліво. Нічого. Абсолютно нічого. Зовсім подібний на свою матір. Такі самі уста з широкою верхньою губою. Такі самі, з міцним синім відтінком, сірі очі. І брови, і чоло, і тільки в його присадкуватій, плечистій, міцно збудованій постаті помітне дещо батькове. Сутулуватість плечей, вузлуватий рух рук, тверда, з натиском наперед, хода. І в голосі відчувається щось батькове, особливо коли він відкашлюється. Звук його кашлю зовсім подібний до батькового.

Але в люстро він дивиться не тому. Хоче вловити в собі те, що може бути цікаве. Погляд? Пластика рухів? Вираз обличчя? Але нічого цікавого в собі не знаходить. Бог виразно створив його на те, щоб ціле своє життя він бачив перед собою недосконалість цієї творчости. Він витягається, випинає наперед груди, б’є по них кулаком. Вони ще зовсім молоді, але вони вже міцні і тверді. Він створений для тягарів. Двигати тяжкі речі. Ламати перешкоди. Твердо у щось вдаряти. Здвигати молоти і гатити ними по камінню, кришити його на частини. І коли антрополог буде міряти члени його тіла, він ледве чи зарахує його до якоїсь шляхетної раси. Тулуб його виразно довший від ніг... В загальному — плебей. Міцний, добрий зразок плебея.

Але “вона” все-таки “за щось” його кохає. Вона майже прообраз шляхетної крови зі своїм клясично виточеним носом, з обличчям Венери, з глибокими і синіми очима. Можливо, у тому погляді ціла загадка? У чолі, що заокругло випинається вперед. І раптом у ньому щось прокидається і він сам себе жахається. Він сяє, мов смолоскип, і в той час обличчя набирає краси, і очі випромінюють безодню флюїдів, що діють навкруги, мов проміння сонця. Як приємно бути свідомим цього. Василь уперше зробив таке відкриття. Уперше виразно вдивився в себе свідомим поглядом. І він на очах піднявся знизу догори, розгорнувся направо й наліво. Ні, Василю, не все одно, чи живеш ти, як зелена трава, чи бачиш і чуєш себе у часі, у просторі, чи знаєш ціну самому собі, чи гордий гординею розумного духу. То нічого, що ти поводишся скромно. Поводься так і надалі. То нічого, що ти не завжди досить нахабний. Нахабство — не сила. То нічого, що ти делікатний і в голосі маєш якусь спокійну, зрівноважену ноту. Будь якраз, Василю, таким. Сила твоя в тобі. Твердість, певність і сила. Тільки відкрий усі її виходи, відімкни заржавілі віками замки, здійми з очей полуду предків твоїх. Але не зрадь основного, що маєш ти, що мав і має твій міцний батько і що, напевне, мали багато предків твоїх — бажання вічно бути. Не впасти крізь драбини великого воза життя, не впасти під його страшні колеса і не бути ними розчавленим. Це та заповідь, яку ти набув у спадщину і яку ти маєш у собі. Цього ніколи, ніколи не зрадь!..

І ось він, Василь Шеремета. Вона мене кохає, говорять ясні, сині очі. Вона мене кохає, повторює високе, гладеньке чоло. Вона мене кохає, сміються соковиті уста. Ціла від низу до верху постать промовляє: вона мене кохає. Вона, прекрасна, юна дівчина, з чарівним поглядом. Василь, направду, виростає на очах. Йому вже хочеться подумати, що він є він, що варто жити таким, який він є, без зайвого нарікання на ту чи ту долю.

Він старанно зачісує своє неслухняне вихорясте волосся. Він старанно чистить не зовсім елеґантні чоботи. Він старанно защіпає ґудзики. Він хоче почуватись, мов натягнута тетива — той наш спокійний, м’який Василь. Коли він виходить рано з Євгеном, кожної хвилини може побачити підтвердження своєї певності. Але його натура борониться зловживань. Він іде вперед, навіть тікає, бо чує таку велику силу почуття, що мусить її заперечувати.

І від цього стало йому якось вільніше, просторіше. Він чувся більшим на планеті. Ось він іде до школи. Він вже не тиче себе конче в якийсь кут. Він є там і там, де треба. Зустрічається з Гнатюком.

— Здоров!

— Здоров!

— Що? Вчора хильнули?

— Хильнули. Аж позеленіло!

Труснули руками і далі. Зустрівся на вулиці з Приходою. Він вже не влазить з головою в плечі, і голос його не так запинається: “Коли видаємо другий нумер?”

Вони вже знають, що то за нумер. Це їхній журнал. Добре. Сходяться, приносять матеріял і видають. Просвіта улаштовує лекцію на тему “Кирило-Мефодіївське братство”. Хто візьме цю тему? Василь голоситься. Бере, зносить стоси брошур, читає, пише. Йому ще багато коштує прочитати це перед публікою. Він хвилюється, язик заплутується, голос зривається, проте поважне завдання виконано. Ще минулого року він нізащо не ризикнув би на таке. У кооперативі роблять виклад про “Сонячні клярнети” Тичини. Це щось нове, щось незрозуміле, якийсь футуризм. Василь там, сидить серед маси, натягає шию, слухає... Він, можливо, перший розуміє, що і до чого. Відбуваються загальні збори Просвіти. Василя чомусь пропонують у секретарі. Він ще навіть не є справжній член, але його пропонують і він погоджується. Він