Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт 📚 - Українською

Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Баришник дур-зіллям" автора Джон Сіммонс Барт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 364
Перейти на сторінку:
келих вина, і я міг, на відміну від тебе, добре відрізнити малагу від мадери, тоді як для тебе ці назви були однаково новими й мало що значили, отже, ти міг легко їх сплутати.

— Це могло трапитися, але я певен, що то все ж таки була малага.

— То вже не має значення, — вирік Берлінґейм. — Факт полягає в тому, що там, де спогади різняться, часто-густо немає способу владнати суперечку, і це є другою слабиною. Третя ж полягає в тому, що ми значною мірою пригадуємо те, що бажаємо пам'ятати, і забуваємо решту. Наприклад, аж доки ти не згадав цього катрена, я геть не пам'ятав, що поки ти складав цього вірша, я був нагорі з повією. Насамперед мій сором від того, що я залишив тебе таким чином одного, невдовзі витер цю подію з моєї пам'яті.

— Далебі, моя провідна Полярна зоря веде мене прямісінько на скелі, — з гіркотою в голосі мовив Ебенезер. — А яким же буде четверте заперечення?

— А таким, що навіть ті речі, які зберігає наша пам'ять, набувають певного забарвлення, — відповів Берлінґейм. — Це якби на кожному повороті Тезей намотував свою нитку та знову розкладав її більш принадливо.

— Боюся, що твої заперечення виявилися фатальними, — сказав Ебенезер. — Вони мов ті чотири чорних ворони, що скльовують горошини, які залишає Ґретель, помічаючи пройдений нею в лісі шлях.

— Ні, вони лише слабини, а не смертельні рани, — сказав Берлінґейм. — Вони не знищують пройдений шлях, а лише заплутують його, тож хоч би якими наполегливими ми були, та ніколи не можемо бути впевнені в тому, що не збилися з нього. — Він усміхнувся. — Проте існує ще й п'яте заперечення, і от воно вже саме по собі може бути згубним.

— От дідько! Ну що ж, випускай з клітки цього зарізяку, і ми роздивимося його як слід.

— Як ти сказав, моя пам'ять править мені за вірчі грамоти, — мовив Берлінґейм. — Недосконала, розпливчаста від недбалого вжитку, моя пам'ять, рівно як і твоя, дала нам дійти згоди в тих місцях, які виявилися задовільними для нас обох стосовно того, що я є Берлінґейм, хоча в жоден інший спосіб я не можу цього довести. Але припустімо, що нитку безповоротно втрачено, як то іноді буває. Припустімо, що я не маю жодних спогадів про своє минуле взагалі?

— Тоді для мене ти був би полковником Сеєром, — відповів Ебенезер. — Або ж, якби, скажімо, ти назвав себе моїм Генрі й поза тим більш нічого не знав, я б нізащо не повірив твоїм словам. Але це трапляється вкрай рідко, чи не так, ця цілковита втрата пам'яті, і ще рідше буває так, що не залишається жодних доказів твоєї особистості?

— Безперечно. Але знов-таки, припустімо, що я був би схожий на того чоловіка, який привіз тебе до Лондона, розмовляв би і вдягався, як він, і навіть Трент, і Меррівезер, і товстун Бен Олівер зверталися б до мене як до Берлінґейма. Крім того, припустімо, що я в присутності свідків підписався б ім'ям Берлінґейма так, як зробив би він. А потім, припустімо, одного дня я заприсягся б, що ніякий не Берлінґейм і мені геть нічого не відомо про те, де він зараз перебуває, а я всього-на-всього здібний актор, який набив собі руку на підробці підписів і вдавав із себе Генрі лише задля жарту.

— Від твоїх припущень у мене голова обертом іде! — вигукнув Ебенезер.

— Якими б сильними не були твої переконання, — вів далі Берлінґейм, — ти б ніколи не мав жодних доказів, що я — це він.

— Маю визнати, що це так, хоча це мене вкрай засмучує.

— Тепер розгляньмо інший випадок…

— Молю тебе, залиш уже при собі ці свої випадки! — сказав Ебенезер. — Я вже обплутаний ними з голови до п'ят.

— Ні, зажди, це прямо стосується суті. Припустімо, що сьогодні, попри всі ті зміни, що зі мною відбулися, я б назвався Берлінґеймом і вигадав той рядок, аби він доповнив твій чотиривірш — ба, ні! вигадав би всю історію життя, — і це не узгоджувалося б з твоїми власними спогадами; і коли б ти узяв мою історію під сумнів, тоді я, припустімо, став би заперечувати твою особистість і звинуватив би тебе в тому, що це ти лише вправний самозванець. У кращому разі у тебе не було б жодних доказів, чи не так?

— Мушу визнати, що не було б, — погодився Ебенезер. — Окрім впевненості у власній правоті. Але я так гадаю, що в цьому разі тягар доводів лягав би на тебе.

— У цьому разі так. Але я сказав «у кращому разі». Однак, якби я взнав дещо про твоє минуле, то розбіжності в наших свідченнях можна було б покласти на карб того, що ти погано вдаєш із себе іншого, і якби до того всього я ще й спромігся поставити перед судом кого-небудь дуже схожого на тебе з вигляду, то цілком імовірно, що цього разу вже ти мусив би доводити свою правоту. А якби я ще долучив до цієї забави декількох твоїх друзів або навіть старого Ендрю і твою сестру, то, б'юся навзаклад, ти й сам би взяв під сумнів власну особистість.

— Змилуйся, Бога ради! — вигукнув Ебенезер. — Досить уже цих непевних гіпотез, інакше я втрачу глузд! Я цілком переконаний у тому, що ти Генрі; присягаю тобі, що я — Ебенезер, та й квит! Подібні казуїстичні міркування ведуть лише до Прірви.

— Таки правда, — добродушно сказав Берлінґейм. — Я лише хотів довести, що всі подібні судження, що ти — це ти, а я — це я, навіть якщо хочеш з'ясувати це стосовно себе, неможливо підтвердити і їх можна приймати лише на віру.

— Я визнаю це; я визнаю це. Це доведено, як… — Ебенезер зробив непевний помах рукою. — Дідько, твоя промова геть одібрала в мене будь-які порівняння. Я вже й не знаю, що є незмінним і сталим і вже ні в чому не можу бути впевненим.

— Це перший крок на шляху до Раю, — усміхнувся Берлінґейм.

— Можливо, й так, — сказав Ебенезер, — але може бути, що й до Пекла.

Берлінґейм здвигнув бровами.

— Це той самий шлях, якщо наш добрий Данте не бреше. Тож ти цілком згодний із

1 ... 58 59 60 ... 364
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"