Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

— Річ не в тім, — відповів Натаніель. — Просто...

— То ходімо!

— Ні... Мені сьогодні треба щось зробити... щось важливе...

Він намагався відвести свої очі від її погляду. Він не міг зосередитись — ось у чому проблема. І його серце билося так гучно, що він не мав сили пригадати, куди й навіщо йшов. Від неї пахло чудовими парфумами — не звичайною «Горобиною», а якимось східним цвітом. Пахощі дуже приємні, але трохи нав’язливі. Йому наморочилось у голові.

— А що саме?—запитала вона. — Може, я допомогла б вам?

— Сьогодні я кудись їду.. до Праги...

Вона присунулася ще ближче:

— До Праги? А навіщо?

— З’ясувати... дізнатися... — він заплющив очі й труснув головою. Щось тут було не так.

— Послухайте, — запропонувала Джейн, — може, трохи посидьмо разом і поговорімо? Ви розкажете мені про всі свої плани...

— Я думаю, що...

— У мене вдома є чудова довга кушетка.

— Справді?

— Ми зручно влаштуємось на ній, вип’ємо холодного шербету, а ви мені розкажете про того свого демона, про Бартімеуса. Це так цікаво!

Коли Джейн промовила ім’я демона, в думках у Натаніеля ніби забринів тривожний дзвіночок, що прорвався крізь блаженний дурман його спокуси. Звідки їй відоме ім’я Бартімеуса? Лише від Дюваля, її наставника, — а той довідався про нього тільки нинішнього ранку, в кімнаті для виклику духів. До того ж Дюваль... Дюваль йому — не друг. Він хоче дізнатися про все, що робить Натаніель, зокрема й про мандрівку до Праги... Хлопець поглянув на Джейн Фаррар з підозрою. Він ніби прокинувся і вперше почув, як настирливо гуде сенсорне павутиння, що огортає його. Це попереджувало про те, що до нього застосовують якусь тонку магію: Чари або Мороку.. Тільки-но він подумав про це, як дивовижний блиск волосся Джейн трохи потьмянів, а іскорки в очах згасли.

— П-пробачте, панно Фаррар, — хрипко відповів він. — Ви дуже ласкаві, але я мушу відмовити вам. Перекажіть мою повагу вашому наставникові.

Дівчина мовчки поглянула на нього; дитяче захоплення в її очах змінилось якнайглибшою зневагою. Та вже за мить обличчя Джейн Фаррар набуло звичного стримано-холодного виразу. Вона усміхнулася:

— Він буде щиро вдячний вам.

Натаніель коротко кивнув і пішов собі. Коли ж він озирнувся з іншого кінця вестибюлю, дівчини вже не було.

Він не оговтався від цієї зустрічі навіть через п’ять хвилин, коли вийшов з ліфта на четвертому поверсі міністерства, перетнув широкий лункий коридор і опинився перед дверима заступника міністра. Тільки тут Натаніель трохи зосередився, поправив манжети, постукав і увійшов.

То був кабінет із високою стелею й дубовими панелями на стінах. Світло падало з витончених стрілчастих вікон, із-за яких було чути гудіння машин на Вайтголлі. Більшу частину кімнати займали три величезні дерев'яні столи, покриті зеленою шкірою. На столах було розгорнуто з дюжину мап різного розміру: і новеньких — на білосніжному папері, і давніх — на потрісканому пергаменті. Всі вони були старанно приколоті до шкіри. Заступник міністра закордонних справ, низенький лисий чоловічок, саме схилився над однією з цих мап і водив по ній пальцем, щось простежуючи. Він підняв голову й привітно кивнув Натаніелеві:

— Мендрейку! Чудово! Джесіка попередила, що ви зайдете. Ходімо! Я підготував для вас мали Праги.

Натаніель підійшов і став поруч з урядовцем, який своїм зростом ледве сягав його плеча. Обличчя чоловічка було жовтаво-буре, пергаментного кольору, й до того ж — ніби якесь сухе та запорошене. Він тицьнув пальцем у малу:

— Ось вам Прага. Мала, як бачите, досить свіжа. На ній видно траншеї, викопані нашими військами під час Великої війни. Як я розумію, в цілому це місто знайоме вам.

— Так, сер, — Натаніелів розум швидко засвоював будь-які потрібні відомості. — Замок—на західному березі Влтави, Старе Місто — на східному. Колишній квартал чарівників був десь коло замку. Я правильно зрозумів, сер?

— Правильно, — палець урядовця перемістився. — Ось тут, довкола пагорба. Більшість цісарських чарівників та алхіміків мешкали на Золотій вулиці — звичайно ж, до того, як туди зайшли Ґледстонові хлопці. Нині всіх чарівників, що залишилися в місті, переселено з центру до околиць, тож біля замку майже нічого немає. Я вважаю, що там усе покинуто. Інший давній осередок чарівників, — палець поповз на схід, через річку, — це гетто, ось тут. Саме тут Льоев, ще за часів Рудольфа, створив перших ґолемів. Інші маги, що мешкали в гетто, продовжували цю практику аж до минулого століття, тож якщо відповідні закляття десьізбереглися, то саме тут, — він поглянув на хлопчину. — Ви розумієте, Мендрейку, що ваша подорож — це, власне кажучи, дурниця? Якщо вони увесь цей час мали змогу створювати ґолемів, то чому ж вони цього не робили? На Бога, ми не один раз перемагали їх у битвах... Ні, як на мене, це все даремно.

— Я дію лише на підставі здобутих відомостей, сер, — шанобливо відповів Натаніель. — Прага видається найкращим місцем для того, щоб розпочати пошуки.

Його байдужі тон і поза приховували те, що в душі він щиро погоджувався з кожним словом урядовця.

— Хм-м... Ну, гаразд, вам краще знати, — судячи з тону чоловічка, насправді він так не думав. —Тепер... бачите цей пакунок? Тут ваш фальшивий паспорт для подорожі. Ви мандруватимете під ім'ям Дерека Смізерса — молодого підмайстра з «Мерилбонської винної компанії Ватта». Тут також є інші документи, що підтверджують це, — на той випадок, якщо чеські митники будуть надто прискіпливі.

— Дерек... Смізерс, сер? — без усякого завзяття перепитав Натаніель.

—Так. Єдиний документ, який нам пощастило роздобути. Бідолашний хлопчина помер від водянки місяць тому. Він був вашим однолітком, і ми вирішили скористатись його ім’ям заради потреб держави. Отже, офіційно ви летите до Праги, щоб вивчити можливість налагодити імпорт їхнього чудового пива. Тут у пакунку є список броварень — вивчіть його за час польоту.

— Так, сер.

— Гаразд. Найголовніше, Мендрейку: поводьтеся тихо й скромно. І жоднісіньким чином не привертайте до себе уваги. Якщо доведеться застосувати магію, робіть це непомітно й швидко. Я чув, що ви, можливо, будете змушені використати демона. Якщо вже так, то тримайте його під контролем!

— Звісно, сер.

— Чехи не повинні знати, що ви чарівник. Одним з пунктів чинної