Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Твоє ім'я, Ксандер Демір 📚 - Українською

Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твоє ім'я" автора Ксандер Демір. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 109
Перейти на сторінку:
24

Адам Бітлер

— Я так втомилась… — протягнула Мелісса, важко опускаючись на ліжко поруч зі мною. Її тіло, здавалось, випромінювало втому після довгого дня. Я все ще був занурений у роботу, зосереджений на тексті, який відбивався на екрані мого ноутбука, але краєм ока, безумовно, стежив за нею. Її присутність завжди відволікала мене, навіть коли я намагався втримати концентрацію. — Ти навіть не уявляєш, що сьогодні було!

— І що ж було? — автоматично перепитав я, не відриваючи погляду від клавіатури. Пальці механічно стукотіли по клавішах, але думки вже почали виходити з-під контролю, зосереджуючись на її словах.

Дівчина підсунулася ближче, поклавши голову на моє плече, її дихання стало рівним і теплим. Я відчув, як її пальці повільно ковзають по моїх грудях і плечах, вимальовуючи невидимі візерунки, і її погляд уважно досліджував моє обличчя.

— Ельдар натякнув, що скоро мене чекає підвищення, — промовила вона, її голос був насичений м'якою гордістю, але також прихованою надією. Однак, всередині мене щось сіпнулося при одній лише згадці його. Знову цей клятий Ельдар.

— Та невже? — мої слова прозвучали більш сухо, ніж я хотів, але я не зміг втримати той тон. Мелісса, звичайно, помітила це, але на мить удала, що нічого не чула.

— Мг… а ще… — її голос став нижчим, майже пошепки, а її тепле дихання здавалося, ось-ось обпалить мене, коли вона нахилилася ближче до мого вуха. — Він погодився спонсорувати мою подальшу кар’єру. Уявляєш? Тепер у мене будуть власні вечірні виступи в його ресторані, а не з дівчатами, як раніше.

Я видихнув, намагаючись залишити байдужість у своєму голосі. Мелісса продовжувала говорити про Ельдара майже щовечора, і я відчував, як моє терпіння починає тріщати по швах. Скільки ще я повинен слухати про нього? Кожна згадка про цього чоловіка нагадувала мені, що він — постійна частина її життя, і мені це не давало спокою.

— Цікаво… — пробурмотів я, тяжко видихнувши й прочистивши горло. Мої пальці зупинилися на клавіатурі, і я відчув, як напруга зростає між нами. Я знав, що це не правильно, що я повинен бути радий за неї, утім щось усередині мене відмовлялося прийняти ці новини з ентузіазмом.

Брюнетка, здається, відчула зміни в моєму настрої. Її пальці зупинилися, а обличчя набуло серйознішого виразу.

— Щось не так, Адаме? — її голос звучав тепер тихо, але я відчув у ньому нотки занепокоєння. Вона відсіла трохи далі від мене, вдивляючись у моє обличчя, ніби намагаючись прочитати мої думки.

Усі ці розмови про Ельдара, її роботодавця, починали ставати занадто особистими для мене. Так, я хотів підтримати її кар’єру, але щоразу, коли вона говорила про нього, у мене виникало відчуття, що цей чоловік поступово займає в її житті місце, яке, на мою думку, повинно належати мені.

— Кожного разу, коли ти згадуєш його ім'я, я не можу не відчувати... щось не те, — промовив я, намагаючись обрати слова обережно. — Я знаю, що це не раціонально, але мені важко з цим миритися.

Мелісса спантеличено глянула на мене, її обличчя відображало суміш нерозуміння й занепокоєння. Вона зітхнула, потім підняла погляд, роздумуючи над тим, що я щойно сказав.

— Адаме, — почала вона, лагідно, — Ти повинен розуміти, що Ельдар — це просто мій бос. Він допомагає мені з кар’єрою, і більше нічого. Я нічого не відчуваю до нього, якщо ти про це.

Я мовчки слухав її, намагаючись заспокоїти себе, але хвиля ревнощів не відпускала мене так просто.

— Але ти говориш про нього постійно, — сказав я трохи різкіше, ніж хотів. — Постійно, Меліссо!

Я відставив ноутбук убік та піднявся з ліжка. Якби я міг, цей Ельдарчик був би давним-давно проклятим!

— Ми разом вже майже другий рік, і тільки коли цей Ельдар з’явився у твоєму житті, у нас все пішло…, — я вкотре видихнув, втихомирюючи себе. — По дупі, бляха.

— Ти ревнуєш мене? — запитала дівчина, і схоже, що їй подобався цей факт.

— А ти як гадаєш? — я повернувся обличчям до неї з не дуже щирою посмішкою.

Мелісса подивилася на мене довго, мовчки, її очі були сумними, але не звинувачувальними. Вона зрозуміла, що я кажу не через злість чи недовіру, а через страх втратити її.

— Кожного вечора, Мел, — продовжив я, більш спокійно. — Кожного бісового вечора він телефонує тобі, ти розмовляєш із ним годинами, а потім ніби випадково у тебе з’являється черговий виступ в тому дурнуватому ресторані. Що я маю думати?

— Ти повинен знати одне, — сказала вона нарешті, підійшовши ближче і торкнувшись моєї руки. — Ти — найважливіший для мене. І жоден Ельдар або хтось інший не змінить цього.

Я повільно стиснув свій кулак, якомога сильніше. Ніби всю свою злість намагався сховати саме туди.

— Чуєш мене? — її долоні обережно лягли мені на груди, намагаючись заспокоїти все ще мої палаючі нерви. — Ад...

І знову цей його дзвінок. Знову, бляха, цей Ельдар.

 

— Адаме! Адам! — голос Артема відлунював у моїй голові, доки я намагався вирватися з важких думок. Лише коли він різко ляснув мене по плечу, я знову відчув реальність. Пекучий біль в очах від лінз, у яких заснув, різко повернув мене до теперішнього моменту. — Нарешті! — вигукнув Артем, посміхаючись так, ніби отримав задоволення від того, що розбудив мене. Його погляд був невимушеним, але в очах світилася якась прихована тривога.

— Що тобі? — я швидко сів, протираючи очі. Як я взагалі міг заснути у лінзах? Тепер усе боліло — очі пекли, а тіло здавалося важким, як камінь.

— Я просто скучив за тобою, друже, — посміхнувся Артем, не втрачаючи свого грайливого тону, і пішов за мною, як тінь.

— Я серйозно, Артеме, чого тобі? — вдруге запитав я, відчуваючи, як у грудях починає рости роздратування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 58 59 60 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твоє ім'я, Ксандер Демір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твоє ім'я, Ксандер Демір"