Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Раптом двері в його кімнату різко відчинилися. До кімнати увійшов Омус, високий і могутній, його рухи були різкими, а голос наповнений невдоволенням.

— Ей, хлопче, бляха, що це за обряд завтра відбудеться? — вигукнув він, упершись руками в боки.

Мор підвів голову, повільно сів на ліжку і відкинув волосся з обличчя.

— Калгарон хоче витягнути мене з мого тіла і зробити сутністю для свого плану, — промовив він, його голос звучав спокійно, але очі виказували тривогу.

Омус різко зупинився, його обличчя потемніло.

— Та ну... І ти погодився? — запитав він, хоча в його голосі було відчутно, що відповідь йому вже відома.

Мор витримав його погляд, повільно кивнув.

— Так. Якщо це допоможе нам, то я згоден на все, — відповів він, стискаючи кулаки.

Омус зітхнув, піднісши руку до обличчя, ніби намагаючись придушити наростаючий гнів.

— Ти, звісно, впертий, як той осел, але знаєш, хлопче, я тебе розумію, — нарешті сказав він. — У цьому світі виживають лише ті, хто готовий жертвувати всім. Але будь обережним. Не все, що виглядає як перемога, таким є.

Мор мовчав, спостерігаючи за Омусом, але в його очах з’явилася тінь вдячності. Вони мовчали кілька секунд, кожен із них заглиблений у власні думки. Нарешті Омус повернувся до дверей.

— Гаразд, не буду більше набридати. Відпочивай. Завтра буде важкий день, — кинув він через плече і вийшов, залишивши Мора одного з його думками.

Мор ще довго сидів на ліжку, вдивляючись у темряву. Він відчував, як у його душі борються страх і рішучість. Але врешті-решт він знав, що вибору немає. Завтрашній день вирішить усе.