Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

День промайнув у постійній метушні, здавалося, що час прискорив свій біг, і мені доводилося, у супроводі медсестри Сандри, здійснювати спуски на різноманітні процедури та обстеження. Моє тіло, все ще відчувало виснаження, як після тривалої подорожі, але потрохи повертало колишню гнучкість та витривалість, і я відчувала, як мої м'язи наповнюються силою.

Як і обіцяв лікар, наречений не навідувався, зберігши певну дистанцію, лише передав черговий букет розкішних троянд, що пахли лицемірством, та коробку вишуканих солодощів, наче намагаючись задобрити мене. Якщо букет, не замислюючись, я одразу віддала медсестрі, то цукерки з’їла з неймовірним апетитом, немов вперше в житті куштувала смакоту, залишивши декілька для дівчат, що стали навідувати мою палату за будь-якої нагоди, і, здавалося, з ними я могла бути щирою. Виявляється, кожна з них, як гвинтик у складному механізмі, відповідала за свою певну ділянку роботи: одна, наче фея, приносила їжу, інша, немов майстер, робила уколи та супроводжувала мене на процедури, третя, мов пильний вартовий, відповідала за усі показники мого тіла: температуру, тиск, пульс, сатурацію… Ще була санітарка, акуратна та ретельна, що стежила за чистотою та змінювала постіль, та кожна з них наповнювала моє перебування певним змістом. Якби не ці дівчата, такі різні і водночас позитивні та життєрадісні, моє перебування у цій лікарні перетворилося б на тяжку каторгу, і мені б довелося рахувати кожну секунду, яку я змушена тут перебувати.

Після обіду, коли сонце вже почало хилитися до горизонту, до палати, наче непроханий гість, зайшов мій батько. Я саме повернулася в палату після душу, і почувалася чистою та оновленою. Адже перед тим відвідувала реабілітаційний кабінет, що нагадував якийсь таємничий храм, де мене занурювали у ванну з теплим бурштином, обгортали якимись дивними пластинками з парафіном чорного кольору та робили відновлювальні масажі, що наповнювали моє тіло енергією. Тож зараз я могла лише лежати під ковдрою, відчуваючи блаженне тепло та комфорт, збираючись з думками.

— Ананіє, привіт. Як ти, доню? — ніби звично, з напускною турботою, зайшов до палати мій батько.

— Привіт, — відповіла я стримано, зберігаючи внутрішній спокій. — Усе добре, — додала я, відчуваючи, як в мені зароджується напруга, — Батьку, мені потрібні мої речі, хоча б телефон, бо я тут нудьгую, — байдуже промовила я, намагаючись вичекати, поки батько сам не почне розмову про інші речі, що його турбують.

— Я приніс, — відповів він швидко, наче чекав на це прохання. — Також взяв тобі планшет, — додав він, і в його словах промайнула гордість, наче він зробив щось надзвичайне.

— Добре, — намагалася не видати радість, і, немов байдуже, взяла гаджети, та поставила біля себе. — А як мама? Коли я зможу з нею поговорити? — ніби між іншим спитала я,  очікуючи з нетерпінням відповіді, хоча я намагалася приховати своє справжнє занепокоєння.

Мешах Варбург, при згадці про маму, немов втрачаючи опору під ногами, став переступати з ноги на ногу, і в його рухах відчувалася нервозність.

— Вона зараз перебуває в іншому відділі, — відповів він швидко, наче підготував ці слова заздалегідь. — Вчорашня зустріч виявилася для неї сильним емоційним потрясінням, — додав він, і в його голосі пролунали нотки фальші, — тож їй необхідно кілька днів для того, щоб відновитися. Я й сам за неї хвилююся, але не хочу зайвий раз турбувати, тому мусимо трошки зачекати, — промовив він, і на його обличчі промайнула легка посмішка. — Розумію твоє нестримне бажання її побачити, але, доню, усьому свій час. Головне, що ви у надійних руках і йдете на поправку, — і він натякнув на мене.

Ага, ось тобі і в надійних руках, — подумала я, і моє серце наповнилося гіркотою. Мабуть, батьку, ти хотів сказати, що ми під твої м залізним ковпаком і тотальним контролем, де наші дії передбачувані та підпорядковані тобі. Так легше і навіть простіше, — промайнула у моїй голові думка, сповнена гіркої іронії. Еге ж, ніхто не робить жодного кроку без твого відома. Проте внутрішній монолог змінили слова:

— Справді хотілося її побачити якомога скоріше, — не стала лукавити я, відчуваючи, що зараз найкращий час для чесної розмови, — а де Емре? — запитала я, і швидко відвела тривожний погляд убік, щоб не видати справжнього занепокоєння, натомість взяла телефон, розблокувала його та стала відкривати непрочитані повідомлення, хоч і не бачила нічого достеменно перед собою, а нашорошила вуха, намагаючись не пропустити жодного звуку, і прочитати між рядками його слів.

Батько, наче хижак, пройшовся по палаті, підійшов до вікна, ніби вдивляючись у пейзаж, що відкривався з вікна, та вивчаючи місцевість. Руки заклав назад, демонструючи своє розслаблення, але говорити не поспішав, наче обдумуючи слова, або випробовуючи моє терпіння, і прагнучи виявити моє істинне ставлення до нього, і мій план виявився настільки очевидним, що мені стало смішно від моєї передбачуваності.

—Він поїхав, адже його послуги уже не потрібні, - не відволікаючись від споглядання краєвиду за вікном, цинічно та зневажливо промовив батько.

— Але ж я навіть не подякувала за його допомогу, та не попрощалася, — мій гнів та роздратування не приховалися від батька, і мої щоки спалахнули від обурення. — Чому ти не врахував мої побажання? — мій голос тремтів від стримуваного гніву.

Він, немов хижак, обернувся до мене, і на його обличчі з’явилася маска удаваної незворушності, що ще більше дратувала.

—Якби ж то, доню, все залежало від мене, я б точно затримав. Проте після щедрої оплати, той маг поспішив зникнути. Навіть охоронці не встигли за ним простежити, - на вустах з’явилася фальшива усмішка.

На його думку, це мало б мене заспокоїти і змусити забути про користолюбного чоловіка, котрий допомагав лише через гроші, та я встигла пізнати його набагато глибше, і мій зв'язок з ним був не тільки фізичний, але й духовний. А тому я не сумнівалася в тому, що саме за наполяганням батька, Емрé був змушений покинути лікарню, а можливо і не покинути, — промайнуло у моїй голові. Знаючи його магічні вміння: телепортації, відведення очей та навики маскування, — я не сумнівалася, що йому вдалося вдало відвести від себе увагу батькових головорізів, і зараз він десь поруч, та не може мені показатися через постійний нагляд за мною.