Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— А з ким можна буде поспілкуватися з приводу майбутньої висадки на планеті?

— Рома проведеш, — попросив Олександр сина.

Хлопець провів нас до того ж військового, що приводив нас до урси і його я бачила на скеледромі. Зазначила для себе, що чоловік приблизно 40, вольове обличчя. Статура я б сказала звичайна, не великий але й не худий. Нам усміхнувся і сказав:

— Мабуть, вас цікавить висадка на планету. Що ж давайте познайомимося, я Марк. Ви Ізабелла і ваш коханий, наскільки я знаю, Альфред. Досьє читав, поважаю хлопець. Король казав, що на планету ви хочете піти удвох.

— Так. Тільки питання, в який час доби ми туди прибудемо?

— Ще не відомо. Потрібно підлетіти туди, де маяк. А він, як не дивно, один на планеті.

— Так пощастило... — сказала я похмуро.

— Цікаво, не сперечаюся. Особливо як кораблям вдається здійснити аварійну посадку не далеко від сховища.

— Один раз випадковість, другий раз закономірність... або знову випадковість.

— Це ви і з'ясуєте. Потрібно щоб ви навчилися їздити на мотоциклах. Власне ні чого складного, навіть простіше ніж на звичайному. Єдиний нюанс вони важчі.

Нам показали ці мотоцикли, я себе ледве стримувала від радості, щоб не стрибати. Про такий я тільки могла мріяти. Пам'ятаю, раніше просила батька й Антуана, щоб мені купили такий. А мені казали, що вони тільки для військових. Мені вони подобалися тим, що вони їздили дуже тихо і не торкаючись землі.

— Я на такому їздив, — сказав Альфред.

— А я могла тільки мріяти, — сказала я радісно, на мій захват Марк ніяк не відреагував, Альфред тільки злегка посміхнувся.

Щоправда, освоїти новий транспорт так ось відразу не вийшло. Сісти і завести я змогла, навіть проїхатися не швидко. А коли гальмувала, то мене перекинуло через кермо і я кульбітом полетіла на підлогу. Хтось із військових зловив і поставив на ноги.

— Ви занадто легка для нього. Скільки ви важите?

Я зніяковіла і знизала плечима.

— Ну на вигляд не більше 50. А потрібно 70. Причепимо вам багаж, усяке різне що може знадобитися з тими, хто вижив. Якщо вони ще живі.

— Якщо сидять у тому будиночку, то живі. Ну якщо добре двері зачинили.

— Можна погано двері зачинити? — здивувався хлопець, що спіймав мене.

— Можна. Так дев'ятьох хлопців зжерли прямо в будинку.

— А ти де була?

— На даху. Я ще не втратила почуття самозбереження, щоб бути в одному приміщенні з групою чоловіків, яким я не дуже довіряю.

Швидко навантажили дві суки багажника всяким різним. Типу зброя, мотузка, трохи їжі, запас води і медикаменти. Впізнала пристрій, яким мені заліковували ранку на руці, і поцікавилася:

— А для яких ран підходить?

— Майже для всіх. За винятком внутрішніх кровотеч. Ну і відірвані кінцівки не пришиє, хіба що кров зупинить. Що ти зробила, коли зрозуміла, що урси в будинок пробралися?

Настрій зовсім зіпсувався, внутрішньо зібралася і відповіла:

— Убила кількох. Потім поховала те, що від хлопців залишилося, черевик і купа крові, — глибоко вдихнула і продовжила. — Вони дуже швидко людей з'їдають, дуже швидко.

Відчула як потекли сльози, швидко змахнула їх і запитала:

— Ну що можна ще спробувати?

— Так. Хлопці, якщо що, ловіть панянку.

— Із задоволенням, — сказав хлопець, що спіймав мене вперше.

Тепер під час гальмування мене тільки трохи хитнуло вперед, але вже не скинуло.

— Потрібно ще довантажити, а вас зважити.

Виміряли в медотсіку зріст і вагу. Зріст власне не змінився: 170 см, вага 48 кг. Я навіть не повірила вагам і кілька разів перевірила ще раз.

— Це що я на 12 кг схудла?! — здивовано запитала в лікаря.

— Вам видніше, — тільки й сказав він, — тільки вам вочевидь потрібно зайнятися свої харчуванням. На обличчя явне виснаження організму.

— Докину ще пару, трійку кілограмів у багаж, — сказав Марк — а то байк тебе явно скине.

До висадки на планету вдалося ще кілька разів покататися на байку. Марк був не проти і здається, хотів бути впевненим, що мене байком не накриє. А то чим ближче ми були до планет то, ставало зрозуміло, я поїду одна, бо буде ніч.

— Ще питання, — сказала я військовим, — як цим користуватися?

Я дістала з багажу кілька лазерів. Марк закотив очі і, здається, подумки вилаявся.

— Ви стріляти не вмієте!

— Вмію, тільки навчальними, а тут я не розумію, як із запобіжника зняти.

Мені показали. Попередньо знизивши потужність до легкого шоку. Відвели в тир і попросили постріляти. І вже під контролем хлопців я тренувалася. На мене дивилися скептично. Результат був посередній, але судячи з реакції Марка нормально, мабуть, він думав, що буде гірше. Потім тільки показав як збільшити потужність для урс і людини.