Читати книгу - "Оголошено вбивство"

— Ви зобов'язані мене про це попередити, чи не так? — сказала Джулія. Вона була досить бліда, але спокійна. — Я повторюю, що сьогодні між четвертою годиною і четвертою тридцять я йшла через поле понад струмком біля ферми Комптона. Я повернулася звідти дорогою, яка перетинає це поле й біля якої ростуть три тополі. Наскільки пам'ятаю, не зустріла нікого. Я не проходила близько від садиби «Боулдерс».

— Місіс Светенгем?

Едмунд сказав:

— Ви остерігаєте всіх?

Інспектор обернувся до нього.

— Ні. Поки що лише міс Симонс. У мене немає підстав вважати, що будь-яке інше твердження може дати привід до звинувачення, але кожна з допитуваних осіб, звичайно, може вимагати присутності свого адвоката й відмовитися відповідати на запитання, якщо він не присутній.

— Але ж це було б цілковитим і дурним марнуванням часу! — вигукнула місіс Светенгем. — Я переконана, що відразу зможу точно сказати вам, де була й що робила. Вам це потрібно, чи не так? Можна мені починати?

— Так, будь ласка, місіс Светенгем.

— Дайте хвильку подумати. — Місіс Светенгем заплющила очі, потім знову розплющила їх. — Звичайно ж, я не маю жодного стосунку до вбивства міс Мерґатройд. Я переконана, кожному це відомо. Але я знаю цей світ і знаю, що поліція наділена правом ставити будь-кому всі запитання, які вона вважає за потрібні, і ретельно записувати відповіді, бо все це, як ви висловлюєтеся, треба «для протоколу». Правильно я говорю? — Місіс Светенгем вистрелила цим запитанням у сумлінного констебля Едвардса й люб'язно додала: — Сподіваюсь, я кажу не надто швидко?

Констебль Едвардс, добрий стенографіст, але мало обізнаний у правилах світського тону, густо почервонів і сказав:

— Усе гаразд, мем. Та, можливо, трохи повільніше було б краще.

Місіс Светенгем заговорила далі, підкреслено роблячи паузи в тих місцях, де вона вважала за доречне поставити кому чи навіть крапку.

— Звичайно, мені тут доведеться зіткнутися з певними труднощами, адже відчуття часу в мене не дуже добре. До того ж по закінченні війни половина наших годинників узагалі зупинилися, а ті, які досі йдуть, дуже часто або поспішають, або йдуть повільно, або взагалі зупиняються, бо ми їх не накручуємо. — Місіс Светенгем зробила паузу, ніби чекаючи, коли пообвалюються всі ці уламки застиглого часу, а тоді сумлінно провадила: — Я думаю, о четвертій годині я вивертала шкарпетку (але з незбагненних причин помилилася й вивернула не лицем, а сподом догори), а якщо не це, то, либонь, зрізала всохлі хризантеми — та ні, це було раніше, коли ще не почався дощ.

— Дощ почався рівно о четвертій десять, — уточнив інспектор.

— Справді? Тоді це набагато спрощує справу. Виходить, що я була нагорі сходів, підставляючи таз під те місце, звідки завжди просочуються краплі дощу. І там полилося стільки води, що я відразу здогадалася: у нас знову забився жолоб. Тому я спустилася вниз, накинула свій макінтош і взула гумові чоботи. Я покликала Едмунда, але він мені не відповів, тому подумала, що, певно, він дійшов до дуже важливого місця у своєму романі, і я не стану його турбувати, адже робила це раніше й сама. Для цього треба лише прив'язати віника до тієї довгої штуковини, якою ви підіймаєте вікна.

— Ви хочете сказати, — втрутився Кредок, помітивши розгубленість на обличчі свого підлеглого, — що ви прочищали жолоб?

— Атож, він весь забився опалим листям. Ця робота забрала в мене багато часу, і я вся вимокла, проте нарешті мій жолоб став чистим. Потім я повернулася в дім, перевдяглася, — це опале листя таке смердюче, — а тоді пішла на кухню й поставила чайник. На кухонному годиннику була чверть на сьому.

Констебль Едвардс закліпав очима.

— А це означає, — переможно закінчила місіс Светенгем, — що було точно за двадцять хвилин до п'ятої.

— Чи хтось вас бачив тоді, як ви прочищали жолоб?

— Ні, — відповіла місіс Светенгем. — Я неодмінно покликала б на допомогу першого, котрий там з'явився б. Ту роботу дуже важко робити водноруч.

— Тож, як ви стверджуєте, ви були надворі в плащі й чоботях у той час, коли падав дощ і, згідно з вами, протягом того часу ви прочищали жолоб, але не можете назвати нікого, хто міг би підтвердити ваші слова?

— Ви можете подивитися на жолоб. Він досконало чистий.

— Ви чули, як мати гукала вас, містере Светенгем?

— Ні, — сказав Едмунд. — Я міцно спав.

— Едмунде, — докірливо кинула мати, — я думала, ти пишеш.

Інспектор Кредок обернувся до місіс Істербрук.

— А що ви скажете, місіс Істербрук?

— Я сиділа з Арчі в його кабінеті, — сказала місіс Істербрук, дивлячись на нього своїми невинними очима. — Ми слухали удвох радіо, чи не так, Арчі?

Запала мовчанка. Полковник Істербрук був геть червоний. Він узяв руку дружини у свою руку.

— Ти не розумієш цих речей, кицю, — сказав він. — Щодо мене — то я мушу сказати, ви досить несподівано звернулися до нас із цим запитанням, інспекторе. Моя дружина, ви знаєте, була дуже вражена всіма цими подіями. Вона хвилюється, страшенно напружена й неспроможна належно зосередитися, перш ніж зробить своє твердження.

— Арчі, — вигукнула місіс Істербрук із докором у голосі, — невже ти хочеш сказати, що тебе зі мною не було?

— Але ж мене й справді не було з тобою, люба. Від фактів, як то кажуть, нікуди не дінешся. А вони мають надзвичайну вагу, коли йдеться про розслідування такого виду. Я розмовляв із Лампсоном, фермером на Крофт-Енді, про сталеві сітки для обгородження курників. Це було приблизно за чверть до четвертої. Я повернувся додому лише після того, як перестав дощ. Саме перед чаєм. За чверть до п'ятої. Лора пекла млинці.

— А ви також виходили з дому, місіс Істербрук?

Вродливе личко стало схоже на ласку більше, ніж будь-коли. У її очах з'явився зацькований вираз.

— Ні, ні, я просто сиділа і слухала радіо. Я не виходила. Тоді — ні. Я виходила трохи раніше. Лиш на невеличку прогулянку. Зовсім недалеко.

Вона дивилася на Кредока таким поглядом, ніби чекала нових запитань, але той спокійно сказав:

— Ці твердження будуть надруковані. Ви зможете прочитати їх і підписати, якщо вони точно відповідають дійсності.

Місіс Істербрук подивилася на нього з несподіваною злістю.

— А чому ви