Читати книгу - "Енн у Домі Мрії"

І там стара пані Флегг витягла з кошика немовля й показала мені. Боже правий, Енн, рибонько, я ще ніколи в житті не була така розчарована. Я ж у молитвах просила брата, на два роки старшого за мене!

— І скільки ж часу вам знадобилося, щоб примиритися з такою несправедливістю? — сміючись запитала Енн.

— Я довгенько сердилася на Провидіння, аж зо кілька тижнів і дивитись на малого не могла. Ніхто не знав, чому так, бо я нікому не казала. А тоді він став такий хороший, почав простягати мені рученята, і я помаленьку відтанула — та все ж не могла примиритися з ним до кінця, поки якось до нас не прийшла моя шкільна подружка й не сказала, що, як на свій вік, він занадто дрібний. Я розлютилася, скипіла й заявила, що вона нічого не тямить у дітлахах, і що наш хлопчик — найгарніший у світі. Відтоді я просто обожнювала його. Мама померла, коли йому не було ще трьох літ, і я стала йому й сестрою, і матір’ю водночас. Бідолашка, він завжди був кволий і помер, коли йому ледь виповнилося двадцять. Я зараз усе віддала би, рибонько, щоб тільки він був живий.

Панна Корнелія зітхнула. Гілберт вийшов із кімнати, а Леслі, яка при вікні тихо колисала маленького Джеймса-Метью, уклала його в кошичок і подалася до себе. Щойно вона відійшла достатньо далеко, панна Корнелія схилилася до Енн і змовницьки зашепотіла:

— Енн, рибонько, я вчора одержала лист від Оуена Форда. Він зараз у Ванкувері, але запитує, чи міг би згодом оселитися в мене на місяць. Ви ж розумієте, що це означає. Надіюся, ми все робимо правильно.

— Ми тут ні при чому. Ми ж не можемо заборонити йому приїхати в Чотири Вітри, коли він хоче цього, — хапливо відповіла Енн. Їй не подобалося відчувати себе звідницею — а саме таке відчуття викликав у неї шепіт панни Корнелії. Та потім, не втримавшись, вона додала: — Не кажіть Леслі, що він приїздить. Якщо вона дізнається, я певна — вона одразу поїде геть. Вона так чи так хоче поїхати восени — вивчитися в Монреалі на доглядальницю і якось облаштувати своє життя.

— Звісно, рибонько, — багатозначно киваючи, мовила панна Корнелія. — Усе буде так, як має бути. Ми з вами своє зробили, а решту мусимо передати в руки Всевишнього.

Розділ 35

ПОЛІТИКА В ЧОТИРЬОХ ВІТРАХ

Коли Енн знову почала спускатися у вітальню, Острів Принца Едварда, як і всю Канаду, шарпала передвиборна лихоманка. Гілберт, який був запеклим консерватором, виявився втягнутим у політичний вир і став бажаним промовцем на різного роду сільських зборах та мітингах. Панна Корнелія не схвалювала того, що він «уплутався в політику», і заявила про це Енн.

— Лікар Дейв ніколи не робив цього. І лікар Блайт іще збагне, як він помиляється, повірте мені, рибонько. Політика — то бруд, у який порядному чоловікові лізти не слід.

— Ви пропонуєте лишити управління країною самим негідникам? — запитала Енн.

— Так, якщо ці негідники — консерватори, — мовила панна Корнелія, хоч і відступаючи, та під бойовою хоругвою. — Чоловіки й політикани одним миром мазані. На лібералах його більше, ніж на консерваторах — ото й уся різниця… нехай і значно більше. Ну, та байдуже, ліберали чи консерватори, а я не раджу лікареві Блайту зв’язуватися з політикою. Бо ми не встигнемо спам’ятатися, як він і сам виставить свою кандидатуру на виборах і гайне в Оттаву на півроку, а хворі його тут змарніють, усі як один.

Ох, не будімо лиха, — відказала Енн. — Тим і без нас є кому перейматися. Краще погляньте на маленького Джема. Яке в нього солодке ім’я! Хіба він не прекрасне малятко? Дивіться, які в нього ямочки на ліктиках. Ми виховаємо його добрим консерватором — ви і я, панно Корнеліє.

— Виховайте його доброю людиною, — відказала панна Корнелія. — Вони тим цінніші, що зараз їх нечасто й зустрінеш; хоча, звісно, я не хотіла би, щоб він подався в ліберали. Що ж до виборів, то нам з вами пощастило не жити по той бік затоки. Повітря цими днями там аж бринить. Кожнісінький Еліот, Крофорд і Мак-Алістер вийшов на стежку війни, зарядивши рушницю, наче йде полювати ведмедя. У нас безтурботно й спокійно, а все тому, що тут так мало чоловіків. Капітан Джим — ліберал, та я гадаю, він цього соромиться, бо ніколи не говорить про політику. А я не маю жодного сумніву в тім, що консерватори знову переможуть абсолютною більшістю голосів.

Панна Корнелія помилилася. Уранці після виборів капітан Джим зайшов до маленького будиночка, щоби переказати новини. Вірус політичних пристрастей, навіть у погідній душі старого мореплавця, виявився такий чіпкий, що очі капітана Джима сяяли вогнем давніх днів, а щоки паленіли від хвилювання.

— Пані Блайт, ліберали перемогли — абсолютною більшістю! Після вісімнадцяти літ нищівного правління Торі наша змучена країна здобуде собі надію!

— Я ще ніколи не чула таких завзятих промов із ваших вуст, капітане Джим. Хто знав, що у вас так багато політичної отрути? — засміялася Енн, котру не надто хвилювали виборчі протистояння. Того ранку маленький Джем сказав: «Вау-га». Що були уряди й держави, злети й падіння династій, перемога консерваторів чи лібералів у порівнянні із цією дивовижною подією?

— Воно таки набирається часом, — вибачливо всміхнувся капітан Джим. — Я вважав себе лиш поміркованим лібералом, та коли стало відомо, що наша партія перемогла, я й сам здивувався, який я запеклий щодо політики.

— Як ви знаєте, ми з лікарем Блайтом — консерватори.

— Так, пані Блайт, і це є ваша однісінька вада. Корнелія теж прихильниця Торі. Я зайшов до неї, як вертався додому із Глена, щоби переказати новини.

— Хіба ви не знали, що важите власним життям?

— Знав, але не міг устояти перед лицем спокуси.

— І як вона прийняла вашу звістку?

— Порівняно спокійно, пані Блайт, порівняно спокійно. Каже мені: «Бог посилає часи приниження країнам, так само, як окремим людям. Ваша партія мерзла й голодувала багато років — тож глядіть, напихайтеся й грійтеся швидше, бо недовго вам бути при владі». «Ну-ну, Корнеліє, — кажу я їй, — може, Господь уважає, що Канаді час приниження потрібен немалий». А, Сьюзен! Ви вже