Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Що ж до риб, то вони були постійним джерелом нашого захоплення — нам не набридало спостерігати за ними через скло ілюмінаторів. Я мав можливість споглядати за такими видами риб, яких досі бачив лише на ілюстраціях наукових журналів. Це перш за все кузовки, що водяться переважно у водах Червоного моря, Індійського океану і біля берегів Центральної Америки. Ці риби, як і черепахи, броненосці, морські їжаки, яких через колючки не спокуситься проковтнути жоден хижак, і ракоподібні, захищені панциром, але не вапняковим, не кремнеземовим, а кістяним, який утворюють шестигранні або рідше чотиригранні хітинові пластини, що щільно прилягають одна до одної. Мене зацікавили кузовки з тригранним панциром, коричневим хвостом і жовтими плавцями; окремі особини завдовжки сягали п'ятдесяти сантиметрів; їхнє м'ясо поживне й дуже смачне, і я волів би, щоб цей вид кузовок акліматизувався у прісних водах — приживаються ж там морські риби! Варто також сказати про кузовок з чотиригранним панциром, у яких над очима виступають чотири міцні шпичаки, тому їх ще називають чотирирогими. Цікавими є також крапчасті кузовки з білими цятками на черевці, які легко приручаються. Ще тут були морські коти або хвостоколи, що належать до роду скатів, з широким округлим тілом та довгим тонким хвостом у вигляді батога, на спинній стороні якого є голка; котами їх прозвали за те, що вони полюють, причаївшись, немов наземні коти, і, подібно до останніх, нападають із засідки, притиснувши жертву до дна та накривши своїм тілом. Насамкінець згадаю дромадерів з конусоподібним горбом на спині; їх м'ясо жорстке і практично неїстівне.

Консель також вів щоденні записи. У них значилися деякі риби з роду голкочеревних, характерних мешканців тутешніх морів, spengleriens з червоною спинкою, білою грудкою — їхньою особливістю є три повздовжні прожилки на спині; різнокольорові електричні риби завдовжки до семи дюймів. Що ж стосується інших родів, то він записав: яйцеподібні, безхвості, темно-коричневі, майже чорні, у білу смужку: діодони, справжні морські дикобрази, покриті шпичаками й колючками, здатні роздуватися, як надувають кульку; морські коники (їх легко переплутати з водоростями), яких багато в усіх океанах; летючий пегасик з витягнутим рильцем і грудними плавцями у вигляді крил, завдяки яким ця риба може якщо не літати, то бодай вискакувати у повітря; пласкоголовики з лускатим хвостом; довгощелепні макрогнати, прекрасні риби завдовжки двадцять п'ять сантиметрів, забарвлені у дуже приємні кольори; і як контраст до них — забарвлені у свинцевий колір пласкоголовики з шершавою головкою; песик-скакун, увесь у чорних смугах з довгими грудними плавцями, що ковзають з дивовижною швидкістю під самою поверхнею води; милі вітрильники-хірурги, що здіймають свої плавці, немов вітрила при попутному вітрі; блискучі рибки-дракончики, яких природа щедро зодягнула у вохру, лазур, золото і срібло та ще й дала їм для захисту отруту; гурамі з волокнистими плавцями; із родини бичкових — згаданий рявець, увесь замащений намулом; тригла, рід барвени, печінка якої вважається отруйною; кам'яний морський окунь з рухливими повіками; бризкуни з довгим трубчастим рилом, справжні океанські мухоловки, озброєні рушницями, про які навіть мріяти не могли ні Шаспо, ні Ремінгтон: ними вони убивають комах однією краплею води!

З риб, які за класифікацією Ласапеда належать до вісімдесят дев'ятого роду групи костистих і особливістю яких є зяброва кришка і перетинка, я помітив скорпену (морського йоржа) з головою жахливої форми і добре розвиненою колючою частиною спинного плавця; у одних представників цієї групи, залежно від роду, до якого вони належать, тулуб і хвіст повністю захищені лускою, у інших — велика частина тулуба і хвоста лускою не вкрита. До останніх належить бугорчатка двопера, завдовжки три-чотири дециметри, з жовтими смугами на тулубі і з головою, нестандартну форму якої важко описати словами. Що стосується першого роду, то він представлений багатьма зразками фантастичної риби, слушно названої «морською жабою»; від великої кількості тупих шпичаків, що всіяли її тіло, утворилися опуклості і глибокі впадини; деякі види цих риб озброєні голками, розташованими на задній частині голови (зауважу, що їхні уколи небезпечні), та й на вигляд ці риби потворні, тож нічого, крім відрази, до них відчувати не можна.

З 21 по 23 січня «Наутилус» проходив двісті п'ятдесят льє за добу, іншими словами, він долав п'ятсот сорок миль за двадцять чотири години, або двадцять дві милі за годину. Через таку швидкість ми могли спостерігати лише за тими рибами, які супроводжували нас і опинялися у смузі світла від прожектора судна. Що вищою була швидкість «Наутилуса», то скромнішим ставав його підводний ескорт, лише окремі риби могли впродовж деякого часу не поступатися швидкістю нашому суднові.

Вранці 24 січня, під 12°15′ південної широти і 94°33′ довготи, ми побачили острів Кілінг коралового походження, на якому на перший погляд не росло нічого, крім кокосових пальм. У свій час його відвідували Дарвін і капітан Фіц-Рой. «Наутилус» підійшов близько до берегів цього острова. Драги виловили тут чимало зразків різних поліпів та голкошкірих, а також цікавих мушель молюсків. Декілька дорогоцінних екземплярів мушель дельфінок поповнили скарбницю капітана Немо, до якої я особисто додав одного представника зірчастих коралів, які полюбляють оселятися на мушлях двостулкових молюсків.

Невдовзі острів Кілінг зник за небокраєм. «Наутилус» сповільнив свій хід. Ми прямували на північний захід до південної окраїни Індійського півострова.

— Цивілізовані країни! — сказав мені того дня Нед Ленд. — Це вам не якийсь там острів Папуа, де диких людей більше, ніж диких кіз! В Індії, пане професоре, є шосе і залізні дороги, міста, англійські, французькі й індуські. Тут на кожному кроці можна зустріти земляка! Гадаю, це слушна нагода, щоб нарешті розпрощатися з капітаном Немо!

— Ні, Неде, ні! — відповів я рішуче. — Що має бути, нехай буде, як любите говорити ви, моряки. «Наутилус» прямує до континентів, наближається до європейських берегів. Спочатку потрібно дочекатися, доки він доправить нас туди. І лише тоді, коли ми будемо пливти європейськими морями, зможемо обговорювати цю тему. Наскільки це буде ризиковано… усе залежить від обставин. І знаєте, чомусь я сумніваюся, що капітан Немо відпустить нас на полювання на Малабарських і Коромандельських островах, як у лісах Нової Гвінеї.

— Тоді нам нічого не залишається, — сказав Нед Ленд, — як обійтися без його високого благословення!

Я нічого не відповів на те, бо не хотів сперечатися. У глибині душі я вже прийняв рішення: пережити на борті «Наутилуса» все, що приготувала для мене примхлива доля.

Напрямок судна увесь час змінювався. Ми часто занурювалися у великі глибини. Декілька разів доводилося використовувати