Читати книгу - "Одинадцять хвилин"

«Як шкода, що я не розповіла про це тій дівчині, — подумала Хайді. — Але все одно вона нічого не зрозуміла б, вона ще живе у світі, де люди зберігають вірність і присягаються у вічному коханні».

Із щоденника Марії:

Не знаю, що він подумав, коли відчинив двері того вечора й побачив, що я вже наготувала дві валізи.

— Не лякайся, — сказала я йому. — Я не щойно в’їхала в це помешкання. Ходімо вечеряти.

Він допоміг мені, без жодних коментарів, вкласти мій багаж у валізи. Після цього, не сказавши ані «що тут діється?», ані «яка ти сьогодні гарна», просто схопив мене в обійми й почав цілувати, торкатися мого тіла, моїх грудей, моєї пуцьки, так ніби чекав цієї хвилини дуже довгий час, а тепер раптом усвідомив, що вона могла й не настати ніколи.

Він зірвав із мене жакет, сукню, залишив мене голою, і саме там, у передпокої, без будь-якого ритуалу чи приготувань, не маючи навіть часу сказати, добре нам чи погано, коли холодний вітер задував крізь щілину під дверима, ми вперше з ним по-справжньому покохалися. Я думала, чи не сказати йому, щоб він зупинився, що ми спробуємо знайти зручніше місце, що ми ще маємо час, аби дослідити неозорий світ нашої хтивості, але водночас мені хотілося відчути його в собі, бо він був чоловіком, яким я ніколи не володіла і ніколи більше не володітиму. Тому я могла кохати його з усією своєю енергією, заволодіти принаймні на одну ніч тим, чого ніколи раніше не мала й чого, напевне, ніколи не матиму й потім.

Він повалив мене на підлогу, ввійшов у мене, перш ніж я встигла достатньо зволожитися, але біль не завдав мені прикрості— навпаки, мені було любо, що все сталося саме так, бо він повинен був зрозуміти, що я належу йому і йому не треба просити дозволу. Я тепер була тут не для того, щоб навчити його чогось або довести йому, що моя чуттєвість краща й інтенсивніша, ніж у інших жінок, а для того, аби сказати йому, що так, що я чекаю його з радістю, що я також довго на це чекала, що мені приємно дивитись, як він порушує всі правила, що їх ми для себе створили, і я хочу, аби ми підкорялися лише нашим інстинктам, інстинктам самця й самиці. Ми перебували в найузвичаєнішій з усіх можливих поз — я внизу, з розкинутими ногами, а він угорі, входячи в мене й виходячи, тим часом як я на нього дивилася, не прагнучи ані прикидатися, ані стогнати, не бажаючи нічого — лише ні на мить не заплющувати очей, щоби запам’ятати кожну секунду, бачити, як змінюється його обличчя, бачити його руки, що вчепилися мені у волосся, його рот, який кусав мене й цілував. Не було ніякої підготовки, ніяких пестощів, ніяких витончених приготувань, лише він у мені, а я — в його душі.

Він входив і виходив, то прискорював, то сповільнював ритм, теж іноді зупинявся, щоб подивитись на мене, але не запитував, чи мені приємно, бо знав, що такою була єдина можливість для наших душ спілкуватися в ті хвилини. Ритм прискорився, і я знала, що одинадцять хвилин добігають кінця, мені хотілося б, щоб вони тривали вічно, бо мені було так добре, — о, мій Боже, як мені було добре! — що він володіє мною, а я ним — ні! Я лежала з відкритими очима й помітила, що, коли вони перестали бачити речі безпосередньо, ми, як мені здалося, перейшли у вимір, де я була великою матір'ю, всесвітом, коханою жінкою, священною повією античних ритуалів, про які він мені розповідав, коли ми сиділи з келихами вина в руках перед каміном, у якому палахкотів вогонь. Я бачила, що його оргазм наближається, і його руки здавили мої з великою силою. Його рухи дедалі прискорювалися, й тоді я почула, як він закричав — не застогнав, не заскреготів зубами, а закричав! Заревів! Загарчав, як звір! У глибині моєї свідомості промайнула думка, що сусіди можуть викликати поліцію, але це немало ваги, і я відчула величезну втіху, бо так було від першопочатку часів, коли перший чоловік зустрів першу жінку й вони вперше покохалися: вони кричали.

Після цього його тіло обвалилося на мене, і я не знаю, скільки часу ми лежали обнявшись, я гладила йому волосся, як було в ту ніч, коли ми зачинилися з ним у темряві готелю, слухала, як оглушливі удари його серця повертаються до свого нормального ритму, його руки кілька разів делікатно ковзнули по моїх, від плеча до ліктя, і від цього всі волосинки на моєму тілі затремтіли.

Певно, він подумав про щось суто практичне — наприклад, про те, що мені важко тримати на собі вагу його тіла, — бо перекотився й тепер лежав зі мною поруч. Він узяв мене за руки, і ми вдвох дивилися на стелю, де світилися три лампочки.

— Добрий вечір, — сказала я йому.

Він трохи відсунувся, і я поклала голову йому на груди. Він довго пестив мене, перш ніж також сказати «добрий вечір».

— Сусіди, певно, все чули, — зауважила я, не знаючи, що сказати, бо «я тебе кохаю» в цю мить не мало б особливого сенсу, він це вже знав, і я знала.

— Крізь щілину під дверима сюди проникає холодний протяг, — відповів він, замість того щоб сказати: «Як це було чудово!»

— Ходімо на кухню.

Ми підвелися, і я побачила, що він навіть не знімав штанів, був одягнений, як тоді, коли я його зустріла, лише член був виставлений назовні. Я накинула жакет на своє голе тіло. Ми пішли на кухню, він приготував каву, викурив дві сигарети, я викурила одну. Сіли за стіл, він очима сказав мені: «Дякую!», я відповіла: «Я теж хотіла тобі подякувати», але наші губи залишилися стуленими.

Нарешті він набрався духу й запитав про валізи.

— Я повертаюся до Бразилії, завтра ополудні.

Жінка розуміє, коли чоловік є дуже важливим для неї. Чи й вони здатні на таке розуміння? Чи їй треба було б сказати «я тебе кохаю», «мені було б дуже приємно залишитися тут із тобою», «попроси мене залишитися»?

— Залишся, — так, він зрозумів,