Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

Запхавши руки в кишені шортів, Мей здивовано оглянулася.

— Послухайте, Заводний Птаху, у мене багато вільного часу, але це не означає, що я від ранку до вечора стежу, як вартовий, за доріжкою. Маю і свою роботу. А втім, вибачте. Невже ви так довго чекали?

— Та ні, не дуже. Тільки от запарився, стоячи на спеці.

Мей пильно видивилася на мене, а потім ледь-ледь насупила брови.

— Заводний Птаху, що з вами сталося? У вас такий жахливий вигляд… Ніби вас щойно викопали з-під землі. Зайдіть сюди в тінь і відпочиньте.

Узявши за руку, вона завела мене у свій сад. Посадила в брезентовий шезлонг, пересунувши його під дуб. Його густе зелене гілля відкидало живущу прохолодну тінь.

— Не турбуйтесь. Бо дома, як завжди, нікого нема. Трохи відпочиньте й ні про що не думайте.

— Послухай, маю до тебе одне прохання, — сказав я.

— Кажіть.

— Ти не могла б подзвонити замість мене?

Добувши з кишені записник і ручку, я написав телефонний номер редакції Куміко. Вирвав аркуш і передав дівчині. Пластикова обкладинка записника була теплуватою від поту.

— Ось телефон. Лише спитай, чи Куміко Окада вийшла сьогодні на роботу. Якщо ні, то чи була вчора.

Мей Касахара взяла аркуш і глянула на нього, стуливши губи. Потім перевела погляд на мене.

— Гаразд, спитаю. А ви викиньте все з голови й полежіть. Я скоро повернуся.

Вона пішла, а я, за її порадою, розлігся на шезлонгу й заплющив очі. Піт сочився з усіх пор мого тіла. Я спробував думати, але в голові закололо, а на дно шлунка почало опускатися щось схоже на клубок пачосів. До горла підступала нудота. Навколо панувала тиша. І я раптом подумав, що давно не чув заводного птаха. Може, днів чотири-п’ять. Точно не скажу. Про птаха я згадав, коли його вже не було чути. Можливо, він перелітний? До речі, я почув його вперше місяць тому. Відтоді цей невидимий птах щодня накручував пружину нашого маленького світу, в якому ми жили. Це була пора заводного птаха.

Мей повернулася хвилин через десять з великою склянкою в руці. Коли передавала її мені, шматочки льоду в ній легенько дзенькнули. Здавалось, ніби ці звуки долинали з дуже далекого світу, відгородженого від мого кількома воротами. Я почув їх, бо саме тоді ворота виявилися відчиненими. Але тільки на короткий час. Як тільки раптом хоч одні ворота зачиняться, до мене ці звуки більше не доходитимуть.

— Пийте, — сказала Мей. Від цієї води з лимонним соком голова відразу проясніє.

Я випив половину й повернув склянку. Холодна вода пройшла через горло й поволі опускалася вниз. Мене сильно занудило. Неперетравлений клубок пачосів у шлунку почав розмотуватись і підступив до самого горла. Заплющивши очі, я спробував побороти нудоту. Уявив собі, як Куміко сідає в електричку, тримаючи в руках блузку й спідничку. «Може, було б краще, якби я виблював», — подумав я. Однак цього не сталося. Поки я кілька разів глибоко дихав, нудота поволі ослабла й остаточно зникла.

— Усе нормально? — спитала Мей.

— Нормально, — відповів я.

— Я подзвонила. Назвалася родичкою. Правильно?

— Угу.

— Хто вона вам? Дружина?

— Так.

— Мені сказали, що й учора її не було, — повідомила Мей. — З редакцією зв’язку не підтримує, просто не прийшла. Тому її колеги також стривожені. Бо вони такого від неї не сподівалися.

— Ось так без попереджень не вийти на роботу — це справді не в її стилі.

— То вона пропала учора ввечері?

Я кивнув.

— Нещасний Заводний Птаху! — сказала Мей. Здавалось, ніби вона щиро співчуває. Простягла руку й поклала мені на чоло. — Може, вам у чомусь допомогти?

— Наразі нема в чому, — сказав я. — Дякую.

— Послухайте, можна ще запитати? Чи краще мовчати?

— Як хочеш, питай. Тільки от не знаю, чи зможу відповісти.

— А що, вона з іншим чоловіком утекла?

— Не знаю, — відповів я. — І таке могло статися.

— Але ж ви стільки років прожили разом! Як після цього ви не знаєте такої речі?

«Справді, — подумав я. — Чому я цього не знаю?»

— Нещасний Заводний Птаху! — повторила Мей. — Мені так хотілося б вам допомогти! Але я, на жаль, нічого не розумію в подружньому житті.

Я підвівся із шезлонга. Виявилося, що для цього потрібно більше зусиль, ніж я думав.

— Дякую тобі за все. Ти мені дуже допомогла. Але мені пора йти. Можливо, дома мене чекають якісь новини. Або хтось подзвонить по телефону.

— Як прийдете додому — відразу станьте під душ. Душ — передусім. Зрозуміло? Потім переодягніться в чисте й поголіться.

— Поголитися? — перепитав я і провів рукою по підборіддю. Я справді-таки забув поголитися. І не згадав про це від самого ранку.

— Заводний Птаху, такі дрібниці мають велике значення, — сказала Мей, дивлячись мені прямо в очі. — Як прийдете додому, подивіться уважно на себе в дзеркало.

— Так і зроблю.

— Можна мені заглянути до вас пізніше?

— Звичайно, — відповів я і додав: — Цим мені дуже допоможеш.

Мей Касахара мовчки кивнула.

Повернувшись додому, я подивився на себе в дзеркало. Я справді мав жахливий вигляд. Роздягнувся, скупався під душем, старанно вимив голову, поголився, почистив зуби, протер обличчя лосьйоном, а після того ще раз уважно оглянув себе. Начебто почувався краще, ніж раніше. Нудота вляглася. І тільки в голові ще залишався легкий туман.

Я надів шорти й нову теніску. Сів на веранді, спершись об стовп, і, поглядаючи в сад, сушив на повітрі волосся. І водночас намагався перебрати в пам’яті події, що сталися навколо мене останніми днями. Усе почалося з телефонного дзвінка лейтенанта Мамії. Учора вранці? Саме так. Після того з дому пішла Куміко. Я застібав блискавку на її сукні. Потім я знайшов коробочку від туалетної води. Приходив лейтенант Мамія, розповідав дивну історію про війну: як його спіймали монгольські солдати й укинули в колодязь. Приніс пам’ятний подарунок від Хонди-сана. Однак виявилося, що це порожня коробка. Куміко не прийшла додому. Вранці забрала свої речі з хімчистки біля станції й кудись зникла. На роботі про неї нічого не знають. Усе це сталося вчора.

Я не міг повірити, що за один день сталося стільки подій. Занадто багато.

Поки я все це прокручував у голові, на мене напала страшна дрімота. Незвичайна, нестримна, можна сказати, ґвалтівна. Вона зривала з мене притомність, як напасник одяг з тіла безборонної жертви. Я бездумно подався до спальні, роздягнувся і звалився на ліжко. Спробував глянути на годинник, що стояв на столику в узголів’ї, але