Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Я прокинулася різко, неначе хтось мене штовхнув чи покликав. Але то, скоріше за все, було наслідком жахливого сновидіння. Я вже не пам’ятала, що саме мені снилося; ніби втікала від когось, мчала щодуху довгими заплутаними лабіринтами коридорів, щоразу натикаючись на замуровані двері та таблички “Виходу немає”. 

Розплющила очі — і якусь мить нерозуміюче крутила головою в різні боки, бо не могла зрозуміти, де знаходжусь.

У номері було ще темно, хоча морок був уже не густим, опівнічним, а ніби ледь розбавленим дрібкою сірого світла, самим натяком на настання ранку. У кутку кімнати мирно миготіла гірляндами ялинка, прикрашена  у модних сріблясто-синіх тонах. У цьому химерному відблиску обличчя мого чоловіка, звернене до мене, видавалося незнайомим, схожим на маску. В широко розплющених очах, мені здалося, було щось загрозливе.

Мабуть, від викиду адреналіну внаслідок страшного сну та раптового пробудження, я бовкнула дурницю.

 — Хто такий Стас? — мій голос пролунав надто голосно у тиші, що панувала в готелі перед світанком. Навіть найзапекліші “сови” вже вклалися спати, а до пробудження “жайворонків” залишалися лічені хвилини. 

“Час між вовком і собакою” — пригадалося прочитане в якійсь книзі. У такі передсвітанкові години скоюються найтаємничіші злочини і помирає найбільше людей. 

Олег перевернувся на спину і заклав руки за голову.

 — Це мій давній друг, — відповів він спокійно. — Ми з ним разом вчилися в університеті. А зараз він перебрався до Америки. Якщо ти, звичайно, про Стаса Голоднюка, а не когось іншого.

Я відчула себе по-дурному, бо гадки не мала, як було прізвище того Стаса, про якого згадували Олегові знайомі.

 — А чому він не приїхав на твоє весілля? — мені видавалося надто важливим узяти і розставити всі крапки над “і”, вияснити все, і на цьому заспокоїтися.

***

— Не знаю, у нього не вийшло, або ж не захотів витрачати гроші на квиток та подарунки, — Олег знизав плечима. — Він завжди закликав мене заощаджувати. Така в нього ідея-фікс, начебто, якщо жити скромно, не тратитись на дрібниці, а збирати копійку до копійки — то рано чи пізно станеш мільйонером…

— І що, твій друг став мільйонером у Америці? — продовжувала допитуватись я.

— Поки що ні, але до того йдеться, — засміявся Олег, а потім поклав руку мені на плече. — Іди до мене! 

Я відчула мимовільне напруження в усьому тілі, немов мій організм підказував, що потрібно втікати. Певно, і він зрозумів, що зі мною щось не те, і повільно прибрав долоню з мого плеча.

— Все добре? — спитав він спокійно. — Ти в порядку?

У мене перехопило горло, і я ледве стримувалась, щоб не заплакати. Стало дуже шкода себе. Що я увесь час роблю зі своїм життям? Чому постійно підкоряюсь чужим бажанням і наказам, наче й не маю власної волі?

Але я не заплакала, тільки кілька разів глибоко вдихнула й видихнула, потім підсунулася до нього й обняла за шию.

— Аліно, — він зарився обличчям у моє волосся, — можна тепер я тебе щось запитаю? Ти можеш не відповідати, якщо не хочеш.

— Питай…

— Батько Ярика — хто він ? 

Олег ніби вирішив помститися мені за мої розпитування — думала я. І вже було відкрила рота, щоб сказати, що не хочу розмовляти на цю тему, але потім все-таки зізналася:

— Він був моїм викладачем…

— Скажи, будь ласка,  чи у вас все було по добрій волі? Чи, може, він примусив тебе?..

Олег узяв мене за підборіддя, повернув моє обличчя до себе, хоча я пробувала відвернутися, і уважно дивився мені в очі. І я не змогла сказати правду. Подумала, що збрехати буде краще… для нас усіх.

— Так, — ледве чутно прошепотіла я. — Я не хотіла цього.

Я побачила на його обличчі вираз полегшення.

— Тепер все буде добре, — сказав мій чоловік, знімаючи з мене халат. Я відчула його гарячі руки на своєму тілі і заплющила очі.

...На щастя, це не тривало дуже довго.