Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 28

/Челсі/

Навіть, коли страх полонить душу, не варто відмовлятися від миті щастя.

 

Сонце повільно котилося за горизонт, здаючи свої позиції й передаючи повідця влади вечірнім сутінкам. Темрява поступово вкривала кожен клаптик країни, ховаючи від людського ока навколишню красу. Й лише вечірні ліхтарі та молодий місяць, що височів вдалині, освітлювали шлях для поодиноких перехожих. Місто занурювалось в сон, як і його мешканці.

Споглядати за цими змінами було справжньою насолодою. Як і споглядати за рухами Ярослава, котрий чаклував над мангалом, готуючи шашлик. Від одного виду маринованого м’яса у мене бурчало в животі, а в роті виділялася слина. Апетит посилювався й завдяки неймовірному аромату — диму, деревини та м’яса.

Я сиділа на невеличкій гойдалці посеред саду заміського будинку сімейства Орлових й релаксувала. Вперше за довгий час, я могла смакувати бокалом вина, втішаючись тишею та теплом літнього вечора без застороги. Моє тіло знаходилось в розслабленій позі, а думки — у відпустці. Я дозволила собі невеличкий тайм-аут від дорослого складного життя, жадаючи відчути смак того життя, до якого завжди прагнула й про яке вже давно не наважувалась мріяти.

Поки Ярослав готував м'ясо, а його невістка Ася поралась на кухні, мені було дозволено байдикувати. Тим паче, що ми очікували на брата Ярослава — Данила. Останній відвіз малюків до своєї свекрухи на цілий вікенд. Чим неймовірно була задоволена його дружина.

Ася — мініатюрна білявка з неймовірно привабливою посмішкою та янгольськими очима, володіла диявольським характером. Й цілком підтверджувала стереотип про те, що всі маленькі дівчатка — справжні бійці й ладні запнути за пояс навіть такого здорованя, як Данило. Брат Яра, як і він сам був високим, мускулистим, широкоплечим. Його розмах рук чимось нагадував крила орла, а погляд, такий же проникливий, як і у Ярослава — притягував й чарував. Загалом, Данило був молодшою версією Яра. Проте, більш стриманою та виваженою.

Манера поведінки Данила наштовхувала на думку, що це він старший брат, а не навпаки. Та можливо, цьому слугували певні обставини в житті Данила — раннє одруження, сім’я та діти. я дізналася про це з короткої розмови з Асею, поки ми розкладали пакети з продуктами на кухні. Вона видалася мені доволі милою та комунікабельною, а ще такою енергійною та позитивною, що мені й самій захотілось почерпнути для себе цієї легкості.

— Не замерзла? — хриплий голос Ярослава увірвався в мою свідомість й змусив зіскочити з гойдалки й мало не випустила бокал із рук.

— Вибач, не хотів тебе налякати.

Ярослав притримав мене за талію, притягнувши до себе. Я відчула, як моїм тілом прокотилась гаряча хвиля збудження. Щоки спалахнути багрянцем і я потупила погляд, опустивши голову вниз. Дивитися йому у вічі було понад мої сили.

— Пусте, — вимовила тремтячим голосом, все ще не знаючи куди сховатись від аромату його парфум, що так вдало дурманив мій розумів й змушував божеволіти від ніжності та трепету в грудях.

— То змерзла чи як? Якщо бажаєш, то можеш зачекати в будинку, поки я ту закінчу.

Ярослав говорив такі прості слова, а мені здавалось, що вони були певним кодом, шифром до мого серденька й мали магічну силу. Я не могла поворухнутись й визволитись із полону його гарячих обіймів, все ближче і ближче підходячи до краю прірви. Моя симпатія до Яра росла з кожним днем й здається не збиралася зникати, попри обставини, котрі розділяли нас.

— Ні, не хочу, — Я все-таки наважилась глянути на нього, — Мені й тут добре.

В горлі застрягла гордість та совість. Вони обидві — зрадниці — мовчали, дозволяючи Ярославу знаходитись поруч на непристойно небезпечній відстані.

— Гаразд.

Він торкнувся рукою моєї щоки й зачепивши пальцями неслухняне пасмо волосся, заправив його за вушко. Я заледве стримала стогін, насилу проковтнувши слину, що зібралася в роті. Зовсім невинний жест викликав в моєму тілі шторм — своєрідний емоційний вибух — затопивши рештки здорового глузду. Ще мить і я б сама потягнулася до нього, наплювавши на всі встановлені заборони. Та голос Асі вчасно пролунав неподалік.

— Ярославе, йди-но сюди.

Дружина Данила вийшла з будинку й неквапливо рушила в наш бік. Її силует, ледь помітний, замайорів на горизонті. Я різко відступила, розриваючи наш зоровий контакт. Обернулася й відшукавши поглядом гойдалку, усілася на неї. Серце продовжувало шалено калатати.

— Гей, де ви? — Ася наближалася.

— Біля мангала, Асе, — неквапливо повернувшись до неї обличчям, а до мене спиною, мовив Яр, — Що трапилось?

Я наче зачарована дивилася на фігуру Яра, що височіла наді мною й не переставала дряпати зап'ястя нігтями. Те, що мало не відбулось кілька секунд назад сколихнуло мій світогляд й мало не штовхнуло на шлях зради.

«Челсі, опануй себе!»

Думки, мрії, нічні фантазії — це все гра уяви. І зовсім інше — реальні дії. Ми ледь не поцілувались, як тоді, в день знайомства й це неабияк лякало мене. Бо я вже не просто думала про Ярослава, як про симпатичного чоловіка, я намагалась звабити його. І здається, він це зрозумів та відчув.

— Ти забув телефон в домі, — Ася підійшла до Яра й всунула йому до рук комунікатор, — Він вже з п’ять хвилин дзвонить.

— Не хочу ні з ким розмовляти. У мене вихідні, — буркнув Яр, глянувши на мигаючий екран смартфона й відразу сунув його до кишені джинсів.

— Та може там щось важливе, раз не перестають дзвонити.

Звук дзвінка пролунав знову та Яр скинув виклик.

— Передзвонять. Не важливо

Він виключив телефон й попрямував у бік мангалу. Я лише полегшено видихнула, подумки дякуючи Асі, що так вчасно з’явилася. Думати про те, що могло трапитися було страшно, від чого у мене перехоплювало подих й пітніли долоні. Я вже починала жаліти свою дурну голову через те, що вирішила втрутитися в життя Яра та врятувати його від посягань мегери. Моя ідея поїхати за місто й сховатись від її очей, тепер мені видавалась дурницею, продиктованою гордістю, ревнощами та бажанням втерти Ельвірі носа. Я бажала вчинити правильно та чесно, а виходило так, що сама штовхала себе до краю прірви.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 58 59 60 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"