Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Меллорі 📚 - Українською

Читати книгу - "Меллорі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меллорі" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:
коли ми його знайдемо, то, либонь, і з вами поговоримо трішки серйозніше. Я не кажу, що обов'язково, але цілком можемо це зробити.

— Це означає, що ви не маєте достатньо доказів для того, щоби висувати мені обвинувачення, — сказав Коррідон. — І, обіцяю вам, Роулінсе, ніколи не матимете.

Тим часом Роулінс присмоктався до своєї цигарки. Він мав звичку курити, сильно слинячи цигарку, і після затяжки-другої вона геть розмокала.

— Побачимо, побачимо, — безтурботно сказав він. — Мушу визнати, що буду надзвичайно втішений, коли надовго запроторю вас за ґрати, старий. Можливо, якщо мені пощастить, я зможу навіть забезпечити для вас зашморг. Мені не дає спокою один невеличкий довоєнний випадок, той, коли ви уколошкали того секретаря. Я відчуваю, що залишив незавершену справу, і, вже даруйте мені мою грубість, але від незавершених справ у мене крутить живіт.

— Який такий секретар? — спантеличено запитав Коррідон.

— Не зважайте. Те, що відійшло в історію, ми наразі не ворушитимемо. — А тоді несподівано вигукнув: — То яка вона була у ліжку, та білявочка? Либонь, нівроку, га?

— Ви говорите загадками, — сказав Коррідон. — Спочатку секретар, тепер якісь білявки. Про що йдеться?

Роулінс радісно усміхнувся до двох інших детективів, які втупились у Коррідона з холодною неприязню на обличчях.

— Але й витримку має, еге ж? Святий та божий, правда? — Він підійшов до Коррідона. — Я говорю про ту біляву хвойду, до якої ви поїхали додому вночі сімнадцятого травня — Риту Аллен. Ну, знаєте, про ту, що впала зі сходів і зламала свою гарненьку шийку.

— Ніколи про неї не чув, — швидко відказав Коррідон. — Я знаю силу-силенну білявок, але не Риту... як ви сказали?

На підлогу купе навскіс упала тінь, і Роулінс підвів уважний погляд на дівчину, яка відсунула двері. Коррідон і собі побіжно глянув та відчув, як його спиною пробігли дрижаки. Це була Енн.

Вона стояла у дверному проході, не дивлячись на нього, але всміхаючись Роулінсові.

— Перепрошую, — сказала вона, кинувши швидкий погляд на грубі Роулінсові ноги, що загороджували прохід до купе. — Я хочу ввійти.

Роулінс поквапливо підвівся. Його масивна постать заступила собою весь прохід.

— Мадам, мені дуже шкода, — ґречно мовив він. — Однак це купе — зарезервоване. Поза всяким сумнівом, ви зможете знайти вільне місце в будь-якому вагоні цього потяга. Прошу вибачення за завдані вам незручності.

— Не думаю, що у цьому потягу залишилося бодай одне вільне місце. Я вже скрізь дивилася. До того ж, ніде не вказано, що це купе — зарезервоване, чи не так? — непохитно мовила Енн.

— Це цілком слушно, мадам, — терпляче відказав Роулінс. — Але ми — офіцери поліції. Боюсь, я змушений просити вас знайти собі місце деінде.

— Ой! — відказала на це Енн та всміхнулася. — Я не знала. Мені страшенно шкода, що я вас потурбувала. Якщо ви офіцер поліції... — Вона поглянула повз Роулінса на Коррідона, який дивився на неї порожнім поглядом. — Що ж, гадаю, доведеться мені пошукати собі місця деінде, адже так?

— Боюся, що саме так, мадам, — сказав Роулінс, широко усміхнувшись.

— А чи можу я поставити вам запитання? — спитала Енн, підводячи погляд на детектива-сержанта й відповідаючи на його усмішку.

— Авжеж, — трохи спантеличено сказав Роулінс. — То про що ви хотіли мене запитати?

— Мій брат присягається, що ще ніхто й ніколи не стягнув штраф у п'ять фунтів, який мали би стягувати за те, що ви зірвали стоп-кран. Він стверджує, що це обман. Але ж за це таки штрафують, правда?

— Так, мадам, штрафують, — сказав Роулінс. — Це все?

— Так. Сподіваюся, я вам не дуже завадила?

Коррідонове серце важко закалатало в грудях. Ця нісенітниця, яку вона щойно говорила, могла означати лише одне. Енн збирається зупинити потяг. І тоді вже від самого Коррідона залежатиме, як скористатися з такої нагоди.

— Аж ніяк, мадам, усе гаразд, — поважно мовив Роулінс.

— Дуже вам дякую, — сказала Енн і рушила далі коридором.

Роулінс заслонив жалюзі на дверях купе та зачинив Двері.

— Оце, я розумію, мила дівчина, — сказав він, потираючи руки. — Старий, от ви як чоловік, який добре знається на жінках, скажіть-но, хіба ж то була не надзвичайно гарненька дівчина?

— Авжеж, — сказав Коррідон і з пересохлим ротом став чекати, коли зупиниться потяг.

Розділ тринадцятий

1

— Зупиніть ту жінку! — схвильовано крикнув якийсь чоловік, однак Енн уже відчинила двері вагона та зістрибнула з нього на край колії. А тоді вона побігла до віадука, перекинутого через вузеньку річку, що струменіла у долині. Коли дівчина наближалася до віадука, Коррідон уже перескочив через парапет, і Роулінсова рука, що марно намагалася його схопити, схибила на кілька дюймів.

Енн побачила, як з купе першого класу вибігли та приєдналися до Роулінса ще два детективи, один з яких тулив до носа закривавлену хустинку.

Детективи стояли утрьох і дивилися, як Коррідон летить у річку. Здавалося, що минуло неймовірно багато часу, перш ніж він занурився у воду. І хай який сміливий був Роулінс, та не наважився пірнути слідом.

Ці троє були такі поглинуті очікуванням миті, коли Коррідон вирине на поверхню, що жоден з них не помітив, як усього за кілька ярдів від них Енн видерлася на парапет мосту.

За цією сценою, позвішувавшись з вікон вагонів, спостерігало кількасот пасажирів, і, заледве вірячи у те, що побачене ними відбувається насправді, роззявляки раптом застережно закричали.

Роулінс рвучко обернувся та спробував схопити Енн, але марно — дівчина вже стрибнула з мосту та стрімко летіла у річку.

Коррідон виринув на поверхню саме вчасно, аби побачити, як Енн стала, тримаючи рівновагу, на парапеті, а тоді він спостерігав, як її маленька фігурка кулею кинулася вниз, наближаючись до нього. Він бачив, як вона, заледве здійнявши бризки, занурилась у воду, а коли її голова виринула на поверхні, швидко до неї підплив.

— Ви — мала дурепа! — вигукнув він, діставшись до Енн. — Ви ж могли зламати собі шию.

— І ви також могли. Але ж ми нічого собі не зламали, чи не так?

— Упевнені, що з вами все гаразд?

— Звичайно. — Вона підпливла до нього ближче. — А ви мусите визнати,

1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меллорі"