Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Поштова лихоманка 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштова лихоманка"

808
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштова лихоманка" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 100
Перейти на сторінку:
намиста у передсвітанковій імлі. А потім починається «година мертвих», і з кожного кінця Великого шляху передача семаграм в обох напрямках припиняється, і вежа за вежею зупиняє роботу сигнальних щитків.  

Співробітники «Шляху» пишалися швидкістю, з якою вони вміли переключити сигнальні щитки з чорно-білого денного режиму на нічний режим увімкненого/вимкненого світла. Вдалого дня їм вдавалося зробити це, майже не перериваючи передачі повідомлень, заради чого доводилося щосили чіплятися за хисткі драбини високо над землею під клацання і тріскотіння щитків. Бували герої, спроможні запалити всі шістнадцять великих ламп великої вежі менше, ніж за хвилину, ковзаючи вниз по драбинах, чіпляючись за леєри, підтримуючи у вежі життя. Вони так і говорили — «життя». Ніхто не хотів, щоб та чи інша вежа хоч на хвилину поринула в темряву. 

З «годиною мертвих» було інакше. Це була година, виділена на ремонт, заміну запчастин, навіть заповнення паперів. Здебільшого працювали над заміною. Ремонтувати блок щитків на верхівці вежі, коли вітер гойдає цю вежу і вистуджує кров у пальцях, м’яко кажучи, складно; куди простіше витягти його, кинути вниз і вставити на його місце новий. Але коли бракує часу, завжди існує спокуса позмагатися з вітром і спробувати вивільнити клятого застряглого щитка голіруч.  

Часом вітер перемагав. «Година мертвих» — це коли трапляються смерті. 

Коли ж траплялася смерть, загиблого відправляли додому семафорами. 

У Мокра відвалилася щелепа. 

— Га? 

— Вони так її називають, — повторив Гаррі. — Не б’квально, ні. Але вони відправляють його ім’я по Лінії, з кінця в кінець, а потім припиняють передачу, коли воно опиняється на вежі, яка найближча до його домівки. 

— Так, але вони кажуть, що іноді людина якимсь чином залишається на Лінії, — вставив Джим. — «Живе в “причепі”», так вони це називають.  

— І говорять вони це зовсім не по-доброму, — сказав Гаррі. 

— Авжеж, аж ніяк не по-доброму, будьте певні, — підтвердив його брат. — У них забагато роботи. «Години мертвих» тепер же й нема; їм дають хіба двадцять хвилин. Ще й штати скорочують. Раніше в них діяв послаблений режим роботи по осьмерницях, але тепер вони мусять працювати на повній швидкості постійно, крім випадків, коли у вежі щось ламається. Ми бачили, як у хлопців, які спускалися зі зміни, трусилися руки, очі були посоловілі, словом, вони там змушені «копати від паркану й до обіду», як то кажуть. Ця робота доводить їх до божевілля. Га? Тільки так! 

— Коли не зважати на те, що вони й так божевільні, — сказав Гаррі. — Треба бути справді божевільним, щоб працювати в тих штуках. 

— Вони стають такими божевільними, що навіть звичайні божевільні думають, що вони божевільні. 

— То правда. І все ж вони повертаються на свою височину. Семафори їх просто притягують. Семафори ними володіють, залазять аж у їхні душі, — сказав Гаррі. — Їм і так копійки платять, але, присягаюся, вони полізли б у ці вежі й безплатно. 

— Після того як там усе захопила та банда, «Великий шлях» працює на крові. Це просто масове вбивство заради грошей, — сказав Джим. 

Гаррі вихилив свого кухля. 

— Ми цього не терпітимемо, — заявив він. — Ми возитимемо вашу пошту, пане Губперук, і то лише тому, що ви носите збіса ідіотського капелюха. 

— Скажіть, — поцікавився Мокр, — ви чули що-небудь про «Димного Гну»? 

— Краєм вуха, — відповів Джим. — Якось пара хлопців згадували. Якісь семаграфісти-вигнанці, щось таке. Щось, пов’язане з «причепами». 

— А що таке «причепи»? Е... в них покійники живуть, чи що? 

— Слухайте, пане Губперук, ми просто чуємо їхні розмови, але це і все, — сказав Джим. — А якщо вже ми з ними розмовляємо, то не про щось важливе, бо вони з тих своїх веж виповзають такими сонними, що дивом нам під колеса не валяться.  

— Це все тому, що вітер розгойдує вежі, — сказав Гаррі. — У семаграфістів і хода як у моряків. 

— Точно. «Причепи»? Ну, кажуть, що чимало повідомлень, які проходять семафорами, стосуються самих же семафорів, бачте? Накази керівництва, вказівки щодо догляду за вежами, повідомлення про повідомлення... 

— ...імена загиблих... — докинув Мокр. 

— Еге ж, і їх. Ну ось, Димний Гну теж десь там, — продовжив Джим. — Це й усе, що я знаю. Я воджу диліжанси, пане Губперук. Я не такий розумник, як ті хлопці на вежах. Ха, я достатньо дурний, щоб твердо стояти на землі! 

— Розкажи панові Губперуку про Вежу № 93, Джиме, — порадив Гаррі. — Нехай потремтить! 

— О, так, чули про неї? — звернувся Джим до Мокра з лукавством в очах. 

— Ні. А що там сталося? 

— Там працювало тільки двоє хлопців, а мало бути троє. І от в бурю один вийшов звільнити щиток, який заклинило, хоча цього робити не можна, і зірвався, а страхувальний трос захльоснуло йому на шиї. Тоді другий кинувся йому на допомогу взагалі без страхувального троса — хоча цього теж робити не можна, — і його, як вважається, просто здуло вітром. 

— Жахливо, — визнав Мокр. — Але не сказав би, що я тремчу. 

— А, то ви хочете почути ту частину історії, від якої тремтять? Коли вони обоє були вже десять хвилин як мертві, вежа передала прохання про допомогу. Набране рукою мерця, — Джим встав і вдягнув на голову свого трикутного капелюха. — Маю виїздити за двадцять хвилин. Приємно познайомитися, пане Губперук.  

Він відкрив шухляду обшарпаного стола і витягнув звідти обрізок свинцевої труби. 

— Це для тих, кого можна зустріти на великій дорозі, — пояснив він, після чого витягнув велику срібну флягу. — А це для мене, — додав він з куди більшим задоволенням у голосі. — Га? Тільки так!  

«А я собі думав, це на Поштамті самі божевільні», — подумав Мокр. 

— Дякую, — сказав він, підводячись. Потім згадав про дивний лист, який хтозна-навіщо досі тримав у себе в кишені, й додав: — Який-небудь із ваших диліжансів зупиняється завтра в Псевдополі? 

— Є, о десятій, — сказав Гаррі. 

— Маємо для нього вантаж, — сказав Мокр. 

— А воно того варте? — спитав Джим. — Це більше п’ятдесяти миль, і я чув, що тамтешню гілку «Шляху» вже полагодили. А диліжанс іде з зупинками, і поки доїде, вже почне темнішати. 

— Хочу спробувати, Джиме, — сказав Мокр. 

Візник поглянув на нього з виразом «я-бачу-що-ти-щось-замислив», але вголос сказав: 

— Що ж, справа ваша, я так думаю. Ми почекаємо на вашу пошту, пане Губперук, ну а вам усього найкращого. Мушу поспішати, прошу пана. 

— А який диліжанс ви берете? — поцікавився Мокр. 

— А той, що зробить два перші перегони нічного швидкісного рейсу на Квірм, о сьомій вечора, — пояснив Джим. — Якщо у нього всі колеса на місці. 

— То вже близько сьомої? 

— За двадцять сьома, прошу пана. 

— Я спізнююся! 

Візники дивилися, як Мокр бігом перетинає двір, а Помпа та Ґледіс неквапно крокують слідом. 

Джим замислено натягнув свої грубі шкіряні рукавиці, а тоді сказав братові: 

— В тебе ніколи не трапляється, ну, дивних передчуттів? 

— Гадаю, трапляються, Джиме. 

— А ти не гадаєш, що завтра на Псевдопольській гілці буде збій? 

— Дивно, що ти про це подумав, Джиме. Май на увазі: враховуючи, як ідуть справи, я поставив би два до одного, що так воно й буде. Може, Джиме, він просто любить битись об заклад. 

— Авжеж, — сказав Джим. — Авжеж. Га? Тільки так! 

1 ... 58 59 60 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштова лихоманка», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поштова лихоманка» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштова лихоманка"