Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

"Чи можна виправити помилку юності, коли пройшло стільки часу?" – я поставив собі це питання і відразу отримав виразну відповідь: «Не можна». Якщо з мого боку все цілком зрозуміло – я неодружений, у мене навіть жодних стосунків зараз немає, то з боку Асі – ні обставин, ні можливості та, даю сто відсотків, ані найменшого бажання.

Та й загалом про що це я? У який момент життя я став таким лагідним і сентиментальним? З якого часу читання викликає в мені такі емоції, що хочеться повністю перевернути власне життя на голову? А раптом ми б так і не притерлися, продовжували б тріпати собі та один одному нерви? Ну не може доля так помилятися, нас явно відвели один одного убік. Адже все, що не робиться – на краще? І навіть якщо наше розставання було помилкою, то, значить, ми маємо винести з цього якийсь урок?

Схоже, читаючи щоденник Касі, я заразився і тепер відчуваю внутрішні сумніви у її манері. А власне, що в цьому поганого? Кожній людині властиво мати почуття, емоції та сумніви. Саме це і робить нас мудрішими і сильнішими.

Одне знаю точно, вся ця історія щось у мені вже змінила. Але, що саме – я поки що не міг уловити. Надто вже впливала на мене насиченість останніх днів.

Того дня біля фонтану мене зустріла абсолютно щаслива Кася. Повна протилежність тій дівчинці, що я бачив минулого разу. Я виразно пам'ятаю, як, побачивши Асю на тлі похмурої погоди, раптом переді мною засвітило сонце. Як і за минулої нашої зустрічі, я йшов абсолютно втомлений і сонний, але її настрій миттєво заразив мене. Просто міцні обійми двох близьких людей, які скучили. Без банальних фраз «Привіт», «Я скучив» і тим більше без нових зривів на нерви.

Я помітив, що щось змінилося. Немов одержима радістю, вона щебетала, не замовкаючи і жартувала.

– Фільм обрала?

– Вибрала! Еротичний! – Вона знову дзвінко засміялася, а я здивовано дивився на неї. І тут вона додає: – У селі!

Я моментально напружився. Чорт, яке нафіг село? Ще не вистачало, щоб ми на очі Олені чи її матері попалися. Але тут вона прошепотіла мені на вухо те, заради чого чоловіки схиляли коліна і вершили війни у всі часи, і я вже готовий був вирушити за нею не тільки в село, а навіть у пекло.

Ми йшли до якогось магазину за продуктами. Ця мала зібралася мене годувати вечерею, але плани змінилися. До найближчого магазину було хвилин десять пішки. Розігрався дощ, та й наші розмови призвели вже до того стану, коли ми обоє розуміли, що витрачати час на приготування їжі буде блюзнірством. Тому набрали якихось пиріжків і, тримаючись за руки, під дощем побігли до зупинки, щоби встигнути на найближчий автобус. Залишалося 3 хвилини до відправлення, ми забігли в перехід, наскрізь мокрі від зливи, а коли вийшли з іншого боку дороги – з-за хмар з'явилося яскраво сонце.

– Як у потойбічний світ! – сказала Кася, ошелешено дивлячись у небо, а я милувася тим, як її зелені очі набувають смарагдового відтінку в останніх осінніх сонячних променях.

Звичайно, я вже знав, що бачу її такою востаннє. Радість переповнювала її і мене, але десь глибоко в душі мене отруювало усвідомлення того, що я маю ось-ось зробити.

До села ми їхали хвилин тридцять і мені все більше почали дошкуляти страхи, що нас з Асею побачать разом, або ще гірше – вона дізнається про Лєну від когось, а не від мене. Щоб уникнути подібної ситуації, запропонував авантюру:

– А давай вийдемо на зупинку раніше і прогуляємось полем?

– Давай! – Кася знову широко посміхнулася.

Дорога через поле якраз вела до будинку Асі, але підходила до нього з протилежного боку. Таким чином, я вбивав двох зайців: беріг себе та Асю від зайвих очей та пліток, а також знижував ризики бути побаченим з нею разом, про що неодмінно вже через 10 хвилин знала б і Олена, і мати, і все село.

Коли ми дісталися додому, насамперед пройшли на кухню. Час уже близько полудня, а я зі зміни ще не снідав. Та й Кася з навчання прийшла голодна. Вирішили поїсти. У будинку Асі виявилося досить холодно та сиро. Температура на вулиці вже хилилася до зимової, а будинок ніхто не протоплював.

– Так, не жарко… – Ася дістала з шафки пляшку, наполовину наповнену вишневою наливкою та дві чарки. – Будеш? Потрібно зігрітися.

Я кивнув, а сам думав про те, що віддав би перевагу іншому методу зігрівання. Але спершу перекусити і набратися сили.

– Тобі нічого не буде за неї? – я кивнув на пляшку.

Вона змовницьки посміхнулася і підморгнула:

– Не думаю, що тато за півроку приїде сюди і згадає, що вона взагалі тут була.

Чи то від холоду, чи то від бажання якнайшвидше усамітнитися, ми не помітили, як випили все, що було в пляшці. Щоки Касі залилися зашарілися. Вона невпинно щось розповідала. Я слухав її з захопленням і милувався нею. Її безпосередність, якась дитяча віра в добро мене захоплювали. Ця мініатюрна дівчина – найдобріша і найвідкритіша людина, яку я коли-небудь зустрічав. Я встав і простяг їй руку.

– Ходімо зі мною…

Посмішка з її обличчя миттєво зникла, а погляд застилав туман бажання і радості. Вона взялася за мою руку, і я повів її за собою до спальні.

– Почекай, я дістану ще одну ковдру, бо холодно зовсім.

Поки вона її діставала, я зірвав з ліжка покривало і поклав на крісло. Потім сів на ліжко:

– Іди до мене, я скучив.

Вона відкинула ковдру на ліжко кудись убік і сіла верхи мені на коліна. Варто їй було доторкнутися до мене, як ми одразу втратили остатки свідомості. Майже не відриваючись від поцілунків, ми стягували одне з одного одяг. Її гаряче тіло торкалося мого, і я відчував сильний контраст із холодним повітрям, яке огортало шкіру спини.

Однією рукою відкинувши ковдру, підхопив її під сідниці, які буквально поміщалися в мої долоні, і поклав на спину. Сам ліг поряд, приховавши нас обох ковдрою.

Я був збуджений до краю, але сьогодні мені хотілося не піддаватися бажанню взяти її грубо та пристрасно. Я хотів довго напиватись Касею, насолоджуватися кожною клітиною її тіла, вдихати його аромат і дарувати їй шалене задоволення. Мені хотілося, щоб сьогоднішні ласки їй запам'яталися на все життя.