Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Тільки в Чейза, зосередженого і незвично тихого, раз через раз виходило правильно спрямувати свою блискавку. Від старанності він закусив губу, і взагалі здавалося, що повітря біля нього іскрить від напруги.

Тайлор повільно походжав уздовж поля, мовчки спостерігаючи за процесом. Дірас, як зазвичай, сидів осторонь.

Тільки тоді, коли спокійний Торен, після чергової невдалої спроби вилаявся вголос і одним сильним поривом вітру зніс дві палички, а пір'їнка що його, що Ріна, полетіла далеко й надовго, Тайлор не витримав і вибухнув коротким обуреним висловом:

- Кошмар який, хлопці! Більшість із вас рік навчаються магії, а з елементарними завданнями впоратися не можуть.   

Учні сором'язливо опустили голови. Тайлор пройшовся вздовж ряду юних магів і зупинився біля Чейза.

- Радий, що хоч хтось із вас зумів домогтися гарних результатів. Молодець Чейз, продовжуй у тому ж дусі.

Хлопець задоволено усміхнувся, а в очах його заблищали радісні іскорки. Тільки після цього вчитель вирішив зглянутися і дати нам кілька корисних порад:

- Для початку розслабтеся. Зробіть кілька глибоких вдихів, можна навіть заплющити очі. Я розумію, такі стихії, як вогонь і повітря, вимагають вищого емоційного підйому, але перед вами не стоїть завдання здути гору або спалити ціле селище. Після того, як ви відчуєте повний спокій, добре уявіть собі те, що збираєтеся зробити. - Тайлор зробив кілька кроків, підходячи до сумного ельфа. Здавалося, у нього навіть вуха поникли, як у сумного песика. - Майк, ти маєш чітко уявляти, що збираєшся створити, бачити образ до найдрібніших подробиць - вусики, пір'ячко, лапки... навіть колір майбутнього творіння, попри те, що воно буде створено з червоного вогню.  

Ельф закивав. Сів зручніше і заплющив очі. Учитель же рушив далі, підходячи до мене.

- Саріде, тобі необхідно зробити те саме. Тільки тут замість метелика, уяви місто. Не намагайся повторити величезну столицю. Досить невеликого селища. І створюй його відразу, а не по будиночку, як ти робив до цього.

Я кивнув. Подумки вилаяв себе за те, що сам би міг до цього здогадатися. Прикрив очі, але поки що не став повністю занурюватися у фантазії, адже хотілося послухати, які поради Тайлор дасть іншим, особливо Сему, до якого він якраз підійшов.

- Орсем, дай мені відповідь на ось яке запитання, ти знаєш, що необхідно вогню, щоб горіти?

- Так учитель, - тихо відповів хлопець. - Іскра і повітря.

- Добре. А тепер скажи, чи є у воді повітря?

- Мені здається, що ні, - ще тихіше і зовсім невпевнено пробурмотів Сем.

- А чим, по-твоєму, дихають риби? - продовжував допитуватися Тайлор.

- Ну, водою.

- Так, тільки ось у самій воді якраз є повітря. Риба, пропускаючи воду через зябра, вміє отримувати з неї таке необхідне для життя повітря. Ось і тобі треба відчути стихію так, щоб знайти в ній необхідний елемент і змусити його горіти. Завдання зрозуміле?

- Так учитель, - трохи підбадьорившись, відповів Сем.

Далі Тайлор почав наставляти Чейза, який якраз секунду тому розвіяв неслухняних маленьких елементалів:

- Перша твоя помилка, це вибір одразу всіх стихій. Для початку рекомендую користуватися якоюсь однією. Та й із кількістю не поспішай. Створюй по одному і наказуй їм поки що просто стояти на місці. Потім додай елементарні завдання, ну там камінчик тобі принести, причому один і щоб вони діяли спільно. А ось коли вже зможеш спокійно контролювати десяток "чоловічків" однієї стихії, додавай другу.  

Елан уважно вислухав учителя і тут же взявся створювати земляного малюка. А Тайлор підійшов до останніх невмілих учнів.

- Ну а перед вами, як мені здавалося, стояло найпростіше завдання, з яким ви чомусь не впоралися. Ось дивіться.

Я одразу ж розплющив очі та побачив, як під керівництвом Тайлора повернулися дві пір'їнки, що відлетіли. Облетіли навколо хлопчаків, які спостерігали за дійством з роззявленими ротами. Потім, немов живі, пушинки стали перелетіти з палички на паличку, які хлопці вже встигли увіткнути на місце. Врешті, вони спокійно підлетіли до юних магів.

- Усе що потрібно, - повчально промовив маг, - це спокійно спрямовувати пір'їнку, а не намагатися влаштувати піщану бурю. Уявіть, що ви на гарячу ложку супу дмете - ефективно, але обережно, щоб не розплескати смачний вміст. Усе зрозуміло?

Хлопці закивали.

- Тоді працюйте! - наказав учитель, оглядаючи всіх інших. Адже не тільки я відірвався від своєї роботи та спостерігав за демонстрацією.

Усі одразу ж старанно заплющили очі та почали заспокоюватися й уявляти майбутнє завдання. Перед моїм поглядом постало рідне село. Таке, як я його бачив з висоти, не раз ночами пролітаючи повз. У центрі, як і належить, височіла невелика башта сільради, яка ще служила наглядовою вежею за пожежами. Трохи віддалік, вабив теплими вогнями вікон - заїжджий двір. Мені здавалося, що його власник, вельмишановний старий Гай, і його численна сім'я, ніколи не спить, готова в будь-яку хвилину дня і ночі прийняти нових постояльців. Від того й користувалася популярністю серед втомлених подорожніх. Дехто навіть робив неабиякий гак, тільки щоб переночувати в затишній кімнатці заїжджого двору з нехитрою назвою "У Гайя". Від центру промінчиками розбігалися дороги, розгалужуючись і петляючи, немов блискавки. Біля них тулилися будиночки, зі своїми невеликими садами та городами. Саме ж село оточували численні поля.

Я уявив і свій будинок. Міцний, збитий із відмінної деревини. Із затишним садом, по деревах якого любив маленьким лазити я, а потім це заняття перейняв Марті. Барвистий мамин квітник уздовж паркану. Серце мимоволі занило від туги. Я насилу відірвався від цих почуттів, зосереджуючись на невеликому клаптику землі перед собою. Усе, що я щойно уявив, мало зараз постати переді мною. Глибоко зітхнувши, я віддав твердий і непорушний наказ землі. З побоюванням розплющив очі й ахнув від здивування.